Антон Мухарский - Кістяк з Чорнобиля

«Ось окуляри, сама подивись…»

Ставши обличчям до півночі, Варвара напнула окуляри на ніс. На тлі вранішньої блакиті квітневої далечини в небо стримів потужний веселковий промінь.

«Завтра зранку вирушаємо в дорогу, — повернулася вона до малого. — А сьогодні після уроків збираємось у мене в гаражі для обговорення плану дій та проведення інструктажу».

Наступного дня о восьмій годині ранку Варвара з Михасем уже стояли поблизу посту дорожньої поліції на трасі, що вела до Нових Петрівців. До ніг хлопчика тулився старий армійський речмішок.

«Вони точно не перевірятимуть багаж?» — з остра­­­хом питався у Варвари, але дівчина мовчала, зосереджено вдивляючись удалечінь.

«Їдуть!» — нарешті зойкнула вона, заходившись скидати з плечей туго спакований наплічник, який зливався з її одягом кольору хакі.

Спакувавши речі до багажного відділення екскурсійного автобуса зі значком радіаційної небезпеки на лобовому склі, мандрівники забралися в салон і, привітавшись з молодим чоловіком, що сидів поруч з водієм, попхалися у кінець салону, де ще були вільні місця.

Щойно автобус рушив, юнак підвівся з переднього сидіння, проказавши в мікрофон таке:

«Доброго ранку, дорогі друзі. Мене звати Дем’ян. Я ваш екскурсовод, або, якщо хочете, провідник у Чорнобильську зону, де познайомлю вас із причинами та наслідками найбільшої і найстрашнішої техногенної аварії в історії людства, що трапилася тридцять три роки тому двадцять шостого квітня одна тисяча дев’ятсот вісімдесят шостого року».

«Демон мій давній друг і найвідоміший сталкер у світі, — кивнула Варвара в бік екскурсовода. — Зараз працює гідом, а взагалі досліджує Зону ось уже понад дванадцять років. Тримай… — протягнула Михасеві блістер з таблетками. — Випий одну зараз. І ще дві, коли підемо до лісу. Це засіб проти впливу радіації. Про всяк випадок…»

Ще вчора в старому металевому гаражі, який належав батькові Варвари, Михась переконався, що вона неабиякий знавець своєї справи.

«Я маю доступ четвертого рівня, — згадував він вчорашній інструктаж. — Сьомий (найвищий) мають тільки Демон, Борза та Зелений. Вони єдині, хто провів у Зоні стільки часу, що накопичили дозу в понад сто рентгенів. До прикладу, людей, котрі працюють у Чорнобилі, відправляють на пенсію з дозою у два рентгени. Але набрати дозу, вештаючись там, де не треба, справа нехитра. Майстерність у тому, щоб провести в Зоні якнайбільше часу, отримавши найменшу кількість рентгенів, та зафіксувати на фотоапарат або іншими приладами всі можливі природні та фізичні аномалії, які трапляються там. За гарною фоткою флюоресцентного гриба або двоголової змії можна роками ганятися, і то не всім таланить. Я отримала четвертий рівень ось за цей знімок…» — Варвара показала на екрані телефона трилапого шпака, що скльовував з дерева якогось фіолетового слимака.

«Жодного фотошопу чи підробок. За таке — пожиттєва дискваліфікація. Інформацією, отриманою в Чорнобилі, сталкери діляться на закритих ресурсах, потроху впорядковуючи її для майбутніх поколінь. Офіційні дослідження Зони проводяться вкрай рідко. Вчені бояться сюди ходити. А ми не боїмось. Головне — дотримуватися елементарних правил. Правило перше: завести собі індивідуальний дозиметр, щоб контролювати фон та кількість накопиченої радіації. Ось твій екземпляр, — протягнула Михасеві жовтий пластиковий прилад. — Навчу тебе ним користуватися трохи згодом. Правило друге: чітко дотримуватися форми одягу та схеми прийому антирадіаційних препаратів. Правило третє і головне: якщо страшно — то краще туди не ходити!»

«Мені не страшно, — відповів Михась. — Але що робити з Хрунем і Маріанною?»

«Пропоную дочекатися ночі та спитати про це в них», — впевнено відказала Варвара.

Минулого вечора, ледь упали присмерки, Михась щільно зачинив двері у своїй кімнаті, підклавши під них стару сорочку, аби світло з коридору не пробивалося в щілину. Замкнувши двері на замок, він засмикнув віконні штори.

Опинившись у повній темряві, вдягнув на носа окуляри з веселковими скельцями і, вмостившись на ліжко з ногами, почав пильно оглядати кімнату. Хрунь з Маріанною, здавалося, тільки на це і чекали.