Антон Мухарский - Кістяк з Чорнобиля

«Про це в науковому світі відкрито не говорять, — удавано сором’язливо озвалося Педро-Кончітто. — Але всі без винятку технічні прориви в історії людства траплялися саме за нашої участі!»

«У футбол навчили музикувати вас ми», — проказав червонопикий прибулець.

«Він хоче сказати, що і гру у футбол придумали ми», — прояснив цю репліку синій хрін. — Тільки вбудований перекладач у його животі переклав слово «грати» як «музикувати».

«Саме наші пращури навчили людей добувати і цінувати золото — метал, з якого Атланти виготовляють найкращі у Всесвіті небесні колісниці. Саме з цією метою ви живете на цій землі, а ми даємо вам технології, які пришвидшують його видобуток. Коли все золото світу опиниться в одному місці, ми знову повернемось на Землю, щоб забрати його. Це станеться, коли людством керуватиме світовий уряд і його не розділятимуть ані мови, ані раси, ані нації, ані релігії».

«Стривайте, та це ж якась змова?» — одночасно схарапудились Лесик зі Стасиком.

«Нічого не поробиш, — хитрувато знизало похилими плечиками Педро-Кончітто. — Четвертий місяць рано чи пізно впаде на Землю. Врятуються тільки ті, хто здатен до швидких мутаційних змін».

«Я вражена до глибини душі! — заломила Чупакабра лапки на грудях. — Отак, бува, живеш собі, живеш, вважаєшся господарем світу, а потім — бац, виявляється, що все твоє життя під тотальним контролем і вже прописано далеко наперед».

«Ба більше, — патетично вигукнув хріновий огірок. — Усі ви найближчим часом станете свідками небувалих експериментів з переселення так званих “монад”, або “людських душ”, у фізичні тіла і навпаки. Саме для цього мої друзі прибули сьогодні на Землю».

На подвір’ї зависла тривка пауза, в якій зачувся тонкий спів Срібної Мухи, котра подалася в хату, щоб прикластися до сулії для заспокоєння нервів.

«А самогон теж ви винайшли?» — обережно поцікавився в інопланетян Лесик-Стасик.

«Ні, винайшли ви самогон, українці», — пробелькотів червоний інопланетянин.

«І на цьому дякуємо…» — багатозначно рохнув кабан-мутант.

А й дійсно, з усім почутим і побаченим цієї ночі друзякам треба було ще як слід розібратись.

Тато Михася пішов на війну і пропав безвісти.

Це сталося, коли хлопчик був ще зовсім малий і тільки збирався йти до першого класу.

Піднімаючи голову до зоряного неба, мама, витираючи сльози, казала, що тато дивиться на них з отієї зірки.

«З якої?» — питав хлопчик.

Та щоразу мама вказувала на якусь іншу зірку, і з часом Михась зрозумів, що вона каже йому неправду.

«Твій тато живий! — якось проказала до малого стара тітка Марта з другого під’їзду, яку в будинку всі вважали відьмою. — І ти маєш його відшукати».

«Але як?»

«Кістяк Кость тобі в поміч».

«Кістяк Кость то хто?»

Проте замість відповіді відьма дала йому чорні окуляри з веселковими скельцями.

«Вдягни їх сьогодні вночі. Саме вони приведуть тебе до Костя і допоможуть відшукати тата».

Тієї ночі він скористався її порадою, але нічого незвичного у своїй кімнаті не побачив. Письмовий стіл, книжкова шафа, глобус, сріблястий світильник, рюкзак на підлозі, електросамокат у кутку… Ой! Хто це?!!

За самокатом, на старій пластиковій вантажівці сидів мохнатий хробак з велетенськими, як у лемура, фіолетовими очима і повільно важко дихав.

Серце в грудях у хлопчика тьохнуло сполоханим горобчиком.

«Ти хто?» — долаючи страх, тихо запитав Михась.

«Я домовик Хрунь», — осиплим шепотом видихнула із себе потвора.

«То це про тебе кажуть, буцім душиш людей ночами? Я чув це в програмі, яку по телевізору дивилася бабуся».

«Брешуть. Я харчуюся людськими страхами. Коли людям сняться кошмари, вони виділяють особливі запахи, які я дуже люблю пити. От ти чого боїшся?»

«Я боюся померти… — зітхнув Михась, — так і не побачившись із татом».

«Навіщо тобі бачитись із татом? Хіба мами, бабусі та сестри тобі не вистачає?»

«Бабуся весь час дивиться телевізор. Мама пропадає на роботі. Сестра вчиться в інституті в іншому міс­ті. Хлопчику потрібен тато, щоб він виріс справжнім чоловіком».

«Хто тобі таке сказав?»