Клэр Норт - Змій

Незапечатаний лист. Стрічка з прив'язаним перснем запрошує її прочитати, а потім запечатати, коли вона вважатиме за потрібне. Вона відкриває його.

«Шановний Пане, подавець цього листа допомагатиме вам у вашій справі. Будь ласка, будьте до неї люб'язні. Ваш Друг».

Вона оглядає перстень, яким має бути запечатаний лист. На ньому голова лева, що ричить, як дверні молотки до брами Дому Ігор. Вона запечатує лист воском і відкладає його.

У скриньці є також інші речі. Біла маска, яка, на відміну від багатьох масок, що зроблені для жінок, не вимагає тримати її, прикусивши спеціальний держак. Тіна зможе розмовляти, хоча її обличчя залишиться невідомим — дивна емансипація.

Карти Таро: Блазень, Трійка Монет, Валет Мечів, Королева Кубків, Сімка Палиць, Вежа, Жриця, Король Монет. На зворотному боці кожної карти написане ім'я та місце проживання.

Вексель на п'ять тисяч дукатів.

Єдина золота монета. Викарбуване на ній обличчя Тіні не знайоме, а надпис зроблено латиною. А ми знаємо її — як ми її знаємо! — монету зі стародавнього Риму, але з нею немає ні записки, ні пояснення. Яке її призначення? Можливо, воно стане зрозумілим лише по виконанню інших завдань? Ігри, на відміну від життя, мають структуру, закономірність, порядок, що потребує розгадування. Грай, і всі таємниці розкриються.

Тіна відклала монету, запечатала скриньку, задула свічку та лягла спати.

Вона поклала на стіл тисячу дукатів.

Джакамо де Орчело дивиться на них. Що він бачить у цьому гаманці? Кораблі? Скрині з одягом, бочки риби, дорогоцінні прянощі зі Сходу, рабів, зерно? Чи самі лише бочки з вином, які котять по підлозі комори?

Певний час вони стоять, чоловік і дружина, по різні боки золота, і розмовляють обличчями, в яких лютують звинувачення, на які голоси не мали мужності, але зрештою Тіна каже:

— Я відправляюся на три місяці в монастир, молитися. Я вже сама все організувала. До побачення.

І тоді він кричить:

— Шльондра! Блудниця, повія! Звідки в тебе це золото? Де можна взяти ще? — і намагається схопити її за волосся, але вона б'є його.

І це не ляпас долонею, як зробила би пані з дому Орчело, це радше вона сама, єврейська донька, б'є по його обличчю з усієї сили, і коли він падає на спину зі скривавленим лицем, вона опановує себе та каже:

— Якщо хочеш ще, тобі доведеться зачекати до мого повернення.

Він плюхається сідницями на підлогу й на мить ціпеніє від шоку. А потім всередині нього з'являється маленький хлопчик, який плаче, повзе на пузі до її ніг, цілує туфлі та каже:

— Я кохаю тебе, я кохаю тебе, не йди, я кохаю тебе, де гроші? Я кохаю тебе.

Вона відвертається.

Будинок Анджело Селуди знаходиться біля каналу. Його нижні поверхи, за традицією, є місцем бізнесу; середні поверхи призначені для сім'ї, а на верхніх юрбляться слуги, клерки та ремісники, що смиренно вдячні за отримання посади в такого великого чоловіка, як господар цього будинку. Він має власний колодязь (безперечна ознака статусу) і є щось візантійське у візерунках над вікнами, в різьбленні на стінах, в яких надряпані найдрібніші деталі — все це каже, що це старий дім стародавньої родини.

Тіна розглядає будинок з протилежного кінця приватного моста й бачить статуї, що охороняють вхід: Арес і Венера тримаються за руки, створивши над брамою арку. Вона відчуває, як об її ногу треться кішка, зацікавлена її цікавістю; чує рух весел у воді — каналом приплив черговий відвідувач, щоб віддати належне Анджело Селуді.

Їй страшно, але вона зайшла вже занадто далеко.

Вона послаблює тиск сірих рукавичок на пальці й ловить себе на тому, що мугикає мотив, пісню, про яку вважала, що геть її забула. На ній маска; при наближенні до дверей її зупиняють, і коли вона починає говорити, подив і недовіра на обличчях ледачих хлопців з кийками, що причепилися до неї, стають дедалі більшими.

— Мій лист, — каже вона. — Я можу зачекати.

Вона чекає зовні: п'ять, десять, двадцять хвилин. Поки вона там стоїть, ми не бачимо, щоб її ноги рухалися, щоб зігнулася її спина, щоб пальці нетерпляче постукували. Арес і Венера пітніють перед лицем її самовладання.

Хлопець повертається, його обличчя вже більш скромне. Він каже:

— Будь ласка, заходьте.

Вона заходить за ним усередину.

Двері зачиняються й ховають її від нас.

Підслухані крізь відчинене вікно уривки розмов.

Він — Анджело Селуда, ми спостерігали за ним раніше на вулицях Венеції, коли він ішов до храму, коли сперечався з купцями, які щойно прибули до порту, оглядав лісоматеріали та скло, висловлював критику в палаці Дожа, стежив крізь шпарини дверей за суперниками. Його родина дуже давно відкрила чи то якийсь секретний пісок, чи то прихований колір, чи то загадкове зілля (деталі, як і все у Венеції, дуже нечіткі) і сильно зацікавилася склом. Війна інколи була неласкава до його торгівлі, але після кожної війни завжди настає велике підписання миру та, найголовніше, потреба заміни великої кількості розбитих шибок. І тому на Мурано його ім'я дорожче золота, а на маленьких островах, якими поцятковані краї лагуни, де живуть і працюють не більш як тридцять чоловіків, Анджело Селуда є некоронованим королем, Дожем в усьому, крім імені, командувачем майстерень по всій акваторії. Надто довго він горбатився у Сенаті, шукаючи підвищення, але ні! Він завжди був трохи занадто заможний, щоб уникнути заздрості, і тому його супротивники блокували всі його спроби; але водночас він ніколи не був достатньо багатим, щоб купити собі вихід з цього лабіринту.