Клэр Норт - Змій

А як щодо останнього?

Як і Тіна, він сидить на самоті у темряві та міркує над наступним ходом.)

Фальєре, Тіаполо, Контаріні, Селуда.

А під ними — питання. Чому Белліньо не був обраний фігурою? Чому в цій грі влади та політики вона не грає саме ним? Його замах на посаду у Верховному Трибуналі сильний; можливо, сильніший, ніж у Селуди. Чому ним не скористалися? Крім того, чи буде він загрозою, хоча не є ні гравцем, ні фігурою?

Нічні питання. Ми залишимо її в компанії цих запитань.

Розгляньмо одну з карт.

Спереду намальована Сімка Палиць, але хто він?

Може, чоловік, що колись прагнув до вершини, але тепер бореться за збереження своєї позиції? Середній посадовець, не король, але й не пішак, натомість він — Альвізе Муна, який, маючи п'ятдесят сім років, прожив довше, ніж більшість з тих, хто служить при дворі Дожа, але, хоч він і ходив цими залами впродовж десятиліть і чув таємні опівнічні перешіптування, щось у ньому підказує, що він не здійметься вище, а навіки залишиться тим, чим є тепер: радником, надійним, непримітним, трохи схильним до хабарів, але не надто великих, а тут, у Венеції, це найкраще, що можна сказати про чоловіка; і він не піде нікуди звідти, де він є тепер.

Вона зустрічається з ним на П'яцці Сан Марко. Він іде сам, тримаючи під пахвою згорток документів, на сиву похилену голову насунутий оксамитовий кашкет, на підборідді величезна бородавка, геть позбавлена кольору, майже блідіша за шкіру, з якої виросла, а коли Тіна ступає йому назустріч, він, не підводячи погляду, рухається, щоб обійти її, бо нема на цих вулицях нічого, крім нагальної справи, і він би радше дав цій справі ради в себе в кабінеті, аніж за присутності народу.

— Сеньйоре Муна, — каже вона, і він злегка повертає голову та сповільняє кроки. — Я маю вашу карту.

Тепер він зупиняється, дивиться навколо, хапає її під руку й шепоче:

— Не тут.

До базиліки вони входять окремо, якийсь час він молиться, і вона робить те саме, хоча він схилив коліно в передній частині проходу, а вона сидить позаду, під золотом і очима Христа. Тиша тут посилюється сильніше, ніж звук, бо кожний шепіт відлунюється, а кожне мовчання стає глибшим, ще глибшим завдяки глибині тієї прірви, в який зникне. Коли він скінчив віддавати належне Богові, вони зустрічаються під поглядом Святого Іоанна, біля ніг якого ягня, в руці книга, а очі сумні через людські діяння.

— Я винен певну кількість послуг, — шепоче він. — Я заробив певну кількість боргів. Жінка, одягнена в білі шати, запропонувала мені шанс. Вона сказала, що одного дня ви прийдете.

— Якого штибу борги?

— Це моє діло. Коли гра скінчиться, їх мені простять.

— Ви маєте посаду в палаці?

— Якщо ви волієте це так називати. Я виконую всю роботу, на яку інші не мають часу, бо сперечаються. Я турбуюся про водні шляхи, про мул і бруд. Я міркую над ціною крабів, якістю риби, глибиною нових колодязів, що викопані на старих майданах, над матеріалами для замощення та над безпекою дахів. Це мають робити інші люди, але їхню увагу привертає більша мета.

— Схоже, у вас важка робота.

— Я ніколи не буду більшим, ніж рабом амбіцій інших чоловіків.

— Я зрозуміла, що послуги, що ви винні іншим, тепер перейшли до мене. Адже саме це означає ця карта, так?

— Так, вона означає саме це, але я не пішак, щоб мною рухали по дошці. Мої борги є боргами, але коли вони сплачуються, я не маю бажання ризикувати в чужих справах.

— Я не прошу вас ризикувати.

— То що ви хочете?

— Прослуховування покоїв у Сенаті. Менш ніж через місяць буде обрано трибуна замість покійного Барбаро. Наразі я хочу знати настрої виборців: що на них впливає та чого вони бажають. У таких речах не перемогти, заручившись підтримкою однієї особи, тут грає роль найбільша вигода найбільшої кількості людей. Наразі мені потрібна лише інформація, що людині ваших якостей буде доступна. Отримання інформації — то не важкий тягар.

— А через місяць?

— Гра скінчиться, скінчаться і ваші зобов'язання.

— А мої борги?

— Усі борги закінчуються разом з грою.

— Я зроблю, як ви просите.

Її посмішки він не бачить.

А це хто?

Королева Кубків.

La Bella, вродлива пані Пісана, королева ночі. Вона поетеса, і досить непогана, хоча її слова спалить мстивий єпископ, що став коханцем, що згодом називатиме її єретичкою та шльондрою. Вона читала праці Джуліани Норичської і зве Бога «матір'ю», а Ісуса «сестрою», і стверджує, що слово Христа є співчуттям і любов'ю, і що той, хто це заперечує, не святішій, ніж кізяки віслюка. Хіба це єресь? «Ні, — скаже вона, коли стоятиме перед суддею. — Бо божественне не є ні чоловічим, ні жіночим, а тому я обираю ім'я, що є більш ласкавим, більш люблячим, більш щедрим до добра землі, і кажу, що на небесах я знайду своє сестринство».