Клэр Норт - Змій

Зараз вона сидить — голі гомілки, голі коліна, одна нога закинута на другу, спідниця високо задрана — вертить поміж пальцями пред'явлену їй карту та усміхається.

— Колись я була гравчинею, — каже вона. — Я знаю вашу гру. Як прикро, що тепер я фігура.

— Дуже прикро, — відповідає Тіна, ледь змочивши губи запропонованим витонченим вином. — Як це вас спіткало?

— Поставила на кін більше, ніж могла дати. Я поставила життя моєї дитини проти п'ятнадцяти років жіночої юності. Але моя дитина померла до закінчення гри, а оскільки в Домі немає милосердя, я втратила своє місце. Тепер я не серджусь; такі правила, це ж гра. Ця гра більша, ніж я розуміла, і гралася довше й на більших шахівницях, ніж ця, на якій граєте ви. Якби я про це знала, можливо, взагалі б не робила ставку. Але що вдієш.

— Так, що вдієш.

— Вам, безперечно, щось від мене треба. Я сильна карта у вашій руці, так? Королева Кубків, це ж треба! Певно, доречна назва. До того ж, приємно бачити, що Майстер Ігор не втратила почуття гумору.

— Я чула, що ваші жінки бувають іноді в будинку Оріо Фальєре.

— Ви правильно чули, але вони ніколи не приходять саме до нього. Він не цікавиться ні жінками, ні дівчатами; і гарні хлопчики його теж, схоже, не збуджують.

— То з ким тоді граються ваші жінки?

— З його синами. Зі слугами. З тими, що вештаються навколо нього, на щось сподіваючись. Більша частина великих домів Венеції населена людьми такого штибу, і всі вони рано чи пізно шукають віддушину для свого розчарування.

— Вони можуть бути мені трохи корисні, але не настільки, як сам Фальєре.

— Ви граєте гру... За що? Верховний Трибунал — це ваша винагорода? Так, я вгадала? Я саме цікавилася, чи втручатиметься Дім Ігор. За якого гравця ви граєте? Белліньо? Тіаполо?

— Не думаю, що мені слід це казати.

— Можливо, не слід. Але та карта, що ви маєте, зв'язує мене до кінця гри, а моєму бізнесові властива конфіденційність. Тоді дозвольте поставити таке запитання: про скількох гравців ви знаєте?

— Нас четверо.

— Четверо! І з цих чотирьох, запевняю вас, шанси з її волі рівні не у всіх. Спитайте себе, чому Майстер Ігор — чи краще звати її Майстринею? — відокремила лише чотирьох? Дім має свою мету, і якщо ви прагнете виграти, про це ніколи не можна забувати.

— Можливо, коли я виграю, я дізнаюся більше.

— Коли ви виграєте, ви взагалі не дізнаватиметеся. Перемога... Перемога — це все. У разі перемоги ви можете не захотіти наражати свій новий статус на небезпеку необачним розпитуванням. Так склалося, що ті, хто знайшов комфорт, обирають життя в обмані, бо правда дещо неприємна. Але ви мені подобаєтеся, міледі. Я рада, що мою карту отримали ви. Якщо ви хочете скористатися мною з найбільшим зиском, я не рекомендую Фальєре. Він надто холодний, надто відчужений, надто нечутливий. Селуда — інша справа, він палкий до будь-якої плоті, хоча з його вигляду не скажеш; Белліньо та Контаріні обоє люблять язиками помахати, та й не тільки ними.

— Вони всі також мають інші вади, якими я можу скористатися. Подейкують, що Белліньо мав сина...

— А, так, дурника, що поїхав до Мілана!

— Ви щось знаєте про це?

— Я знаю, що в коханні він був зухвалим і писав балади та оди мало не кожній венеціанці. Чоловіки тих пані, безсумнівно, мали, що сказати з цього приводу, але в цьому місті Белліньо захищав свого хлопчика від їхнього гніву, тому той ставав дедалі більшим бабодуром і дедалі дурнішим.

— І зник?

— Не у Венеції, в Мілані.

— Навіщо він поїхав у Мілан?

— Певно, його батько дещо соромився синових вчинків.

— Дещо соромився?

— Навіть Белліньо можуть відчути сором, коли хлопець надто п'яний, щоб відрізнити гарненьку дівчину від гарненького хлопця, коли йому однаково.

— То він відправив хлопця в Мілан?

— Це було два роки тому, може більше.

— І він не повернувся.

— Ні, не повернувся.

— І що про це думає його батько?

— Вважає, що його син загинув.

— Ви вірите в це?

Королева Кубків вагається, її губи кривляться, язик облизує їх зсередини, голова хилиться набік.

— Чому ви граєте, міледі? — питає зрештою вона.

Тіна вагається.

— Ну ж бо, ну ж бо, — корить друга. — Ми сестри, а я у вашій руці. Я була гравчинею; я можу бути вам більш корисною, ніж ви вважали спочатку. Чому ви граєте?

— Щоб бути вільною.

— Від чого?

— Від свого чоловіка. Від родини. Від своєї крові. Від свого імені. Від усього цього. Щоб бути... владною. Я маю на увазі не владу заради влади, а радше владу як силу. Владу як силу бути такою, яку знають як мене, жити собою, бо дотепер я цього права не мала. Ось чому я граю.