Клэр Норт - Змій

— Контаріні, не Фальєре?

— Фальєре досі невідомий, так само, як Селуда. Обоє, схоже, поки що чекають, не роблять хід.

— Фальєре торгує з Константинополем, так?

— Ваша правда. Він був одним з найперших, хто після оголошення миру заговорив з невірним. Тоді його зневажали за це, звали зрадником і язичником. Але ті дурні радники, що глузували з нього, потім приходили до нього благати про дозвіл плисти до Єгипту або про шматок сирійського мила.

— Це не впливає на його репутацію?

— Честь можна купити, а Фальєре дуже багатий.

— Єпископи, кажете, за Контаріні?

— Так.

— Дякую.

— Ви виграваєте? — питає він, коли вона відвертається.

— Ще ні, — відповідає вона. — Ще ні.

Контаріні, Контаріні, як обурливо важко шукати інформацію про Контаріні! Яка його гра? Що він робить з єпископами, цей кам'яний купець, людина з каменю? Вона дивиться, але ще не бачить, хоча тепер, принаймні, має якесь уявлення про те, куди це поверне. Вона пише записку до Валета Мечів: «Єпископи. Дізнайтеся, що Контаріні робить для єпископів».

А ще Фальєре: його пальці торкаються лише паперу та сталі, нічого теплішого, і здається, що душу його зроблено з такого самого жорсткого матеріалу. Королева Кубків взялася за роботу, але ж у правилах немає нічого, що заважає Тіні самій щось довідуватися. Не на верхівці — ні, керівники дому Фальєре надто бояться свого хазяїна, надто міцно до нього прив'язані, щоб зрадити його довіру.

Отже, тоді до низу, до тихих людей із розвішаними вухами, яких усі ігнорують, до тих необхідних душ, що є не більш як рухомими меблями.

Гондольєр, стоячи на носі свого човна закинувши руки за сиву голову, жаліється — як він жаліється! — що його день витрачається в очікуванні миті, коли Оріо Фальєре викличе його працювати, що іноді день минає і ні, він не відчалює, він не виконує свій обов'язок, а лише чекає, чекає, чекає, йому заборонено сходити з місця на випадок якщо комусь у домі знадобляться його послуги, але ж він міг би бути деінде, міг би рибалити...

— Але хіба вам не платять за очікування? — питає вона.

— Так, мені платять за те, що я марную тут свою молодість, чекаючи на примхи, але ж я можу отримувати гроші та рибалити, аніж отримувати гроші та чекати!

— Зрозуміло.

Цей нещасний гондольєр, змушений багатством чекати свого хазяїна, розповідає їй, що майже нічого не змінилося в домі Оріо Фальєре після смерті Барбаро, і що взагалі не можна було б подумати, що хазяїн претендує на посаду, якби не одна річ — минулої ночі незнайомий чоловік у масці спустився до човна та наказав відвезти його до палацу Дожа, де пробув близько двадцяти хвилин, а потім повернувся, щоб його повернули сюди. Незнайомець у масці не казав нічого, крім місця призначення та наказу чекати, а після повернення навіть не дав чайові.

— Скільки вам платять за очікування? — питає вона.

— Недостатньо, — бурчить він.

— Ви хотіли б заробити трохи більше?

Ці вулиці, ці вулиці!

Чи не боїться вона ходити ними?

(Так. Боїться. Ми знаємо це; ми знаємо це в глибокому битті наших сердець; у її погляді страх.)

Це її вулиці, ці вулиці дали їй життя, і страх, що йде поруч із нею, не перед тінями, не перед темрявою, але більший і гірший — її не залишає страх минулого.

Але вона має в руці карту, Короля Монет, і нею треба зіграти швидко, щоб встигнути отримати результат до виборів, а для того, щоб зіграти нею, Тіна мусить перейти мостом до гетто, поки ще достатньо сонячно, щоб змогти вийти звідти.

Гетто знаходиться в Каннареджіо, і там, якщо казати про архітектуру, немає майже нічого такого, щоб недбале око відрізнило його від навколишніх районів. Як і більша частина міста, воно всмоктало стилі і сходу, і заходу: велика площа в центрі, навколо крихітні провулки, похилі маківки та гострі кути, на кожному вікні натягнута мотузка з білизною. Але дивіться, придивіться уважніше: тут немає розп'ять, натомість горять свічки в менорах, і є такі, хто живуть занадто тісно в будинках, що вже давно вимагають розселення, але натомість там зробили нижчі стелі, тому кожна кімната видається трохи стиснутою, і якщо в такому будинку біля води могло бути лише п'ять поверхів, то тут їх сім. А тепер прислухайтеся, і можете почути не тільки венеційську, але й іспанську євреїв-сефардів, вигнаних християнською королевою, або молитви тих, хто втік зі Священної Римської Імперії, бо протестанти вважали їх друзями католиків, а католики — друзями протестантів. Вони не моляться разом, схід і захід, а ходять натомість кожний до своєї синагоги, шепочуть, що хоч вони й одна родина, одна кров, але він не дотримується тих самих правил, що вона, і не годиться тиснути руку чоловіка, що тиснув руку християнина.