Екатерина Медведева - Скляна, олив'яна, дерев'яна

— Чому? — не зрозуміла Янтарина.

— Не знаю, не виходить сьогодні ні в кого померти. І ось ще що. Король анітрохи не засмутився з того, що твоє волосся не золоте. Але ж він утратив головне джерело прибутку! Отже, це було не головне. Є щось інше, через що ти так потрібна йому. Я розгадаю цю загадку. Ти куди йдеш зараз?

— До саду.

— До саду? — Чес примружився. — Так. Король і псар поїхали у Довколишній ліс полювати. Кухар і моя мати на кухні. Садівник стереже живучого принца. А де лікар? Як би він нам не завадив.

— Нам? Чесе, що ти збираєшся робити?

Чес витяг низку ключів.

— Коли король від'їжджає полювати, він залишає мені ці ключі. Не знаю, чому він мені довіряє. Тут ключі від комор, підземелля, башти, скарбниці, винного погреба. Словом, усі ключі від усіх дверей в замку. Окрім цього маленького срібного ключика. Я не знайшов нічого, що можна ним відчинити. Отже, це і є ключ від потаємного сховку, де зберігається ця книжка.

— А де цей сховок?

— Не знаю. Я все обшукав. Він десь на видноті. Ти допоможеш мені?

— Так, — сказала Янтарина. — Я теж маю прочитати чарівну книжку.

Вони обійшли весь замок. Зазирнули до каплички, зброярні, підвалів, катівні, кухні, бальної зали і спальні, обнишпорили всі горища і відкриті баштові майданчики, коридори, галереї і сходи. Зазирнули до лікаря: він змішував зела і навіть не почув, як рипнули двері.

— Може, книжка далеко від замку? Або її взагалі знищили? — спитала Янтарина.

— Та ні, — сказав Чес. — Книжку мусять зберігати в самісінькому центрі королівського замку. Її неможливо знищити, як і будь-які чари.

— А в бібліотеці ти шукав? — спитала Янтарина.

— Та що ти? Хто ж ховатиме книжку серед інших книжок? Тим паче, що до бібліотеки після обвалу ніхто не ходить. — Він проказав це, помовчав і насупився. — Як же я сам не здогадався!

Ледве відчинивши перехняблені важкі двері, вони увійшли до величезної зали, від підлоги до стелі напханої стосами книжок. Здоровенні фоліанти, пожовклі аркуші, сувої, пергаменти, гравюри, карти далеких країн, старовинні документи з гербовими печатками, вірчі грамоти і списки запрошених на бал — усе впереміш лежало і стояло на полицях, на підлозі в ящиках, поїдених жуками і протрухлявілих від старості. Обвалені балки і перекриття, шматки тиньку і фресок зі стелі, пилюка й павутиння, запах старого паперу. І мільйони книжок.

— Де її тут шукати? — Чес розвів руками.

Крізь сіру, брудну бібліотечну шибку було видно червоне західне небо.

— Сонце сідає, — сказала Янтарина. — Скоро повернеться король.

— Ет, мав би я шматочок замовленого бурштину… — сказав Чес.

— Нащо?

— Хіба ти не знаєш? Бурштин допомагає знайти загублену річ. Коли до неї далеко, він тьмяніє, а близько — яскраво спалахує.

— Але ж ми не губили книжку.

— Зате хочемо її знайти! Байдуже, все одно в нас немає бурштину.

— Є. — Янтарина зняла з шиї золотого ланцюжка. — Це подарунок моєї мами. Я ношу його з самого народження.

Бурштиновий шматок був зовсім тьмавий, темно-жовтий, з чорними цятками.

— Дивися, він починає світитися! — вигукнув Чес, коли вони з Янтариною зайшли в темний куток бібліотеки. — Він палахкотить щораз яскравіше! Ми підходимо до неї!

Під стосом погризених мишами паперів лежала книжка — в оправі з темно-червоної шкіри, зі срібними кутиками й посрібленим замочком.

— То це і є ключ від книжки! — сказав Чес. — Книжка відмикається, мов скринька!

Він витяг ключ, але не поспішав відчиняти. Наче боявся.

— Ти чого? — спитала Янтарина.

Він узяв її руку.

— Доки ми не прочитали правду про себе, Янтарино, я хочу сказати… — Він замовк.

— Що?

— Мені завжди хотілося наблизитись до тебе так, щоб відчути запах твого волосся. Можна?

— Пізніше, — сказала Янтарина. — Спершу прочитаємо книжку.

— Тоді ми будемо зовсім інші.

— Читай!

Якось на полюванні король отруївся водою з лісової криниці. Усі відомі протиотрути не допомогли, трійло просочилося в кров і розтеклося по всьому тілу. Король помирав у страшних муках, аж раптом спалахом чорного вогню з'явився в його кімнаті Чорний Мандрівник — проклятий чарівник, який не може затриматися в одному місці довше, ніж на добу. Прокляття жене його від хати до хати, від країни до країни, і ніде він не може знайти прихистку.

— Помираєш? — запитав Мандрівник короля. — Я знаю засіб від смертельної отрути.