Екатерина Медведева - Скляна, олив'яна, дерев'яна

— Звідки ти знаєш, що я помираю? — спитав король.

— Мені відкрито минуле, теперішнє і майбутнє, — сказав чарівник. — Що ти мені даси, якщо я врятую твоє життя?

— Усе, що попросиш! Слово короля!

— Якщо обдуриш, я заберу її, — сказав Мандрівник, і в кімнаті, охоплена сяйвом, з'явилась дівчина. Дівчина була дуже вродлива: розпущене золотаве волосся, зелені очі. Але погляд був порожній.

— Якась вона спляча, — зауважив король.

— Зачарована, звичайно, — відповів чарівник. — Що ж ти хочеш? Я викрав її з рідного дому проти її волі.

— Я чогось не розумію. Це вона мене порятує від смерті?

— Так. Ця дівчина безсмертна. І вона робить безсмертним першого, хто побачить її після сходу сонця. Щоправда, це безсмертя триватиме лише добу, до наступного сходу.

— Щоб не померти, я мушу дивитись на неї щоранку, — сказав король. — Чудово, я одружуся з нею.

— Усе не так просто, — вів Чорний Мандрівник. — Коли вона народить дитину, її дар щезне, якщо народиться хлопчик, або перейде до дочки.

— Отже, я не доторкнусь до неї, буду тільки дивитися. — Король поглянув у вікно. — Невдовзі сонце зійде. То що ж ти просиш за цю дівчину?

— Те, що подарує тобі на весілля відьма з Довколишнього лісу.

— Домовились.

На весіллі всі дивувалися небаченій вроді нареченої. Молода стояла не усміхаючись і холодно дивлячись уперед, нікого не помічала.

Звідусіль надходили подарунки. Меблі з червоного дерева, розкішні килими, тигрові шкіри і соболине хутро, шитий сріблом одяг, скриньки з перлами і коралові гілочки, золоті келихи й тарелі, вирізані з самоцвітів статуетки, трояндова олія і слонова кістка, крихка порцеляна і сувої оксамиту, шовку та парчі.

А відьма з Довколишнього лісу подарувала просту глиняну скриньку, в якій лежали три каблучки: скляна, олив'яна і дерев'яна. Подарунок був чарівний, але в чому ті чари, відьма не сказала.

— Дарую не вам, а ще не народженій принцесі. Коли настане час, я сама відкрию їй таємницю цих каблучок. — І відьма щезла.

Незабаром у замку з'явився Чорний Мандрівник. Він вимагав обіцяного. Король приніс скриньку, але та була порожня. Чарівник не повірив, що каблучки щезли. Він вирішив, що король заховав їх, і розлючено вигукнув:

— Я тобі помщуся!

Король злякався і відтоді став будувати Глуху стіну. Під'їзд до замку залишився тільки один, під охороною чималого гарнізону. Прекрасну королеву ані на хвильку не залишали на самоті. Вночі її зачиняли в спальні, а на вікна поставили чавунні ґрати.

Незрозуміло, чого боявся король, але готувати їжу став спеціально найнятий кухар. Він приїхав до замку з саквояжем, у якому дзенькали пляшечки, булькотіло зілля й шурхотіли сухі трави.

Далі з'явився лікар. Він обладнав катівню в підземеллі, і часом звідти долинали жахливі крики. Відколи приїхали садівник і псар, довкруж замку з'явились величезні чорні дерева з отруйними шпичаками, а вночі стали випускати злих псів, які вміли бачити в темряві.

Не стало балів та прийомів. Гарнізон так ретельно перевіряв усіх, хто хотів в'їхати на замкові землі, що незабаром усі охочі перевелись.

Того ж року в короля народився син. Його мама, служниця Альма, отримала шовкову сукню і підвищення в службі. Її призначили особистою служницею королеви.

Минуло три роки. Королева прокинулася вночі від шурхоту. Служниця Альма спала. Королева підійшла до розчиненого вікна. На підвіконні, біля самих ґрат, лежав і ледь посвічував стиглий персик. Королева взяла його і з'їла, а кісточку заховала під подушку. На ранок замість кісточки вона знайшла шматочок бурштину на золотому ланцюжку, заховала його і нікому не сказала ні слова. А за дев'ять місяців уночі королева відчула біль.

Прокинувшись, король тинявся своєю спальнею і бурмотів:

— Але ж вона не може померти, вона безсмертна!

Він підійшов до покоїв королеви. Почулися крики. Вийшла Альма.

— Що з нею? — запитав король.

— Треба багато гарячої води й чисті простирадла, — відповіла вона. — Королева народжує дитину.

Танули свічки. За вікном розвиднювалось, король сидів у своєму кабінеті й відчував, як його полишають сили. Без чарів він проживе день-другий, адже отрута залишалася в крові.

Увійшла стомлена Альма.

— Хто? — запитався король, наперед знаючи, що накаже вбити королеву і її сина, сина Чорного Мандрівника.

— Дівчинка.

Так на світанку похмурого дощового дня в замку з'явилась принцеса Янтарина. Дівчинку приносили до королеви тільки на годування, решту часу вона була в спальні короля або в садку під наглядом Альми і слуг. Вона не вміла плакати, росла спокійною і відстороненою дитиною, з якої не зводили очей, але ніколи не гладили по голові й не цілували.