Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

— Але чому? — спитав Крістофер.

— Ніхто не може дістатися туди, серденько, — сказала Панна Розалі. Вона мала такий вигляд, ніби зараз заплаче. — Принаймні ніхто й ніколи після цього звідти не повертався.

Крістофер глянув на Такроя. Той став блідий, навіть блідіший, ніж коли був у трансі. Він став кольору молока з краплею кави у ньому.

Це була досконала підстава, щоб припинити шукати Ґабріеля. Крістофер очікував лиш короткої боротьби із собою. І його самого заскочило зненацька, коли натомість він миттєво став на захист. Він навіть не подумав, що Богиня також чула Такроєве зізнання про те, що частина його лишилася в Низці Одинадцять.

— Такрою, — сказав Крістофер. Він знав, що важливо назвати Такроя ім’ям його духа. — Такрою, ходімо в той порожній кабінет на хвилину. Маю поговорити з тобою.

Повільно і неохоче Такрой підвівся. Панна Розалі різко сказала:

— Мордекаю, ви маєте хворобливий вигляд. Чи не хочете, щоб я пішла з вами?

— Ні! — водночас відповіли Такрой і Крістофер.

Такрой сів на кінчику стола в порожньому кабінеті й закрив лице долонями. Крістоферові було його шкода. Перш ніж заговорити, він мусив нагадати собі, що це він і Такрой були тими людьми, які привели Дядька Ральфа до зброї, що розвіяла життя Ґабріеля.

— Я маю тебе попросити про дещо.

— Я знаю, — сказав Такрой.

— То що ж таке з Низкою Одинадцять? — спитав Крістофер.

Такрой підвів голову.

— Наклади найсильніше замовляння тиші й таємності навколо нас, яке тільки можеш, — сказав він.

Крістофер так і зробив, і вийшло навіть більш несамовито, ніж для Панни Белл та Матусі. Замовляння виявилося таким надмірним, що він онімів і ледве зумів навпомацки вишкребти середину замовляння, щоб вони з Такроєм могли чути один одного. Після цього він був цілком впевнений, що якби хтось стояв до них впритул, то не зміг би підслухати й слова. Але Такрой лише стенув плечима.

— Думаю, нас усе одно можуть підслухати, — сказав він. — Їхня магія не подібна до нашої. І в них моя душа, розумієш. Через неї вони знають переважну більшість того, що я роблю, а коли не знають, то я мушу духовно піти і доповісти їм. Ти бачив мене одного разу в такій мандрівці — вони викликали мене неподалік Ковент-Ґарден.

— Твоя душа? — спитав Крістофер.

— Так, — гірко відказав Такрой. — Частка, яка робить тебе тим, ким ти є. У твоєму випадку це та частка, яка переходить від життя до життя. Мою ж від мене відділили, коли я народився, як це роблять із усіма людьми в Одинадцятому. Вони тримали її, коли ще немовлям закинули мене сюди, в Низку Дванадцять.

Крістофер втупився у Такроя. Він завжди знав, що Такрой не зовсім такий, як решта людей, із його шкірою кольору кави і кучерявим волоссям, але він ніколи раніше про це не задумувався, адже бачив стільки дивних людей у Всюдинках.

— Чому вони прислали тебе?

— Щоб я був їхнім піддослідним кроликом, — сказав Такрой. — Драйт час від часу вкидає когось у інші світи, коли хоче дослідити їх. Цього разу він вирішив, що хоче дослідити добро і зло, тож він наказав мені працювати спершу на Ґабріеля, а потім — на найгіршого злочинця, якого міг знайти, — так сталося, що це був твій дядько. Вони в Одинадцятій не знаються на правильному і неправильному. Вони не вважають себе людьми — ой ні, я гадаю, вони вважають себе єдиними справжніми людьми, і коли Драйтові захочеться, вивчають інших, ніби тваринок в зоопарку.

Із Такроєвого голосу Крістофер второпав, що той щиро ненавидить людей із Одинадцятої. Він добре його розумів. Такроєві велося навіть гірше, ніж Богині.

— Хто такий Драйт?

— Король, жрець, верховний маг, — Такрой стенув плечима. — Ні, він не зовсім один із них, певна річ. Його звуть Верховним Батьком Племені, і йому тисячі років. Він стільки прожив, бо з’їдав чужі душі, коли його сила вичерпувалася — але він має право робити це. За законом Одинадцятої всі люди в ній і всі їхні душі належать йому. Я належу йому.

— А цей закон дозволяє йому взяти собі всі Ґабріелеві життя? — спитав Крістофер. — Він же це зробив, правда ж?

— Я знав, що це він забрав їх тієї ж миті, коли Флавіан вимовив «Низка Одинадцять», — сказав Такрой. — Я знаю, що він завжди хотів дослідити когось із дев’ятьма життями. У Низці Одинадцять таких нема, бо там лиш один світ, а не ціла Низка. Драйт пригнічує розвиток усіх світів, крім одного, щоб не мати жодних суперників. Ти ж знаєш, як утворилися твої дев’ять життів, еге ж? Усі двійники, яких ти міг мати в інших світах Низки Дванадцять, із якоїсь причини не народилися.