Диана Джонс - Дев’ять життів Крістофера Чанта

Завершена Брама справді виглядала просто. Це була висока квадратна металева рама з двома дзеркалами, прихиленими одне до одного так, що за нею утворився трикутник. Глянувши на неї, ніхто б не сказав, як важко було її створити.

Крістофер залишив Такроя лежати на кушетці з маленькою голубою ляпкою на лобі — духовним маячком — і досить охоче пішов причакловувати візок пекаря на землю Замку. «Це останній раз, коли вони мені дозволяють так робити», — думав він, поки Рука Ашет сердито вимахувала списами на пекаря.

Коли він повернувся, Такрой лежав блідий і нерухомий, вкритий ковдрами, а Панна Розалі ніжно награвала на арфі.

— Ось він вже й у Брамі, — сказав Флавіан.

Два дзеркала показали одну трохи розмиту картинку десь у Низці Один. Крістофер бачив ряд великих опор, які несли кільця поїздів, що мчали вдалину. Такрой стояв під найближчою, вбраний у зелений костюм, який Крістофер так добре знав. Певно, це те, що завжди носив Такроїв дух. Він розпачливо розвів руками.

— Здається, щось пішло не так, — сказав Флавіан.

Усі підстрибнули, коли тіло, що лежало на кушетці, раптово заговорило дивним хрипким голосом.

— Знайшов! — сказало Такроєве тіло. — Він дивився на поїзди. Він просто сказав мені, що міг би винайти і кращий поїзд. А потім просто зник. Що робити?

— Іди й спробуй знайти Ґабріеля в Низці Два, — сказала Панна Розалі, награючи тремтливу, заспокійливу мелодію.

— Це займе хвилину, — каркнуло Такроєве тіло.

Картинка у Брамі зникла. Крістофер уявив, як Такрой дряпається і летить крізь Проміжок.

Усі навколо нього з тривогою висловлювали здогади, що ж пішло не так.

— Може, Ґабріелеві життя просто не довіряють Мордекаєві, — припустив Флавіан.

Дзеркала знову об’єдналися в картинку. Цього разу всі вони побачили Ґабріелеве життя. Воно стояло на вигнутому аркою мості, споглядаючи річку внизу. Воно було неймовірно слабким, зігнутим і старим, таким старим, що Крістофер усвідомив, що Ґабріель, якого він знав, був геть не таким старим, як він собі думав. Дух Такроя також був тут, він стояв, легко спершись на бильця моста навпроти Ґабріелевого життя, з виду один в один як Трогмортен, який скрадається за великою чорною пташкою. Здавалося, Ґабріель не бачить Такроя. Він не роззирався. Але раптом його зігнутої чорної постаті не стало. Був тільки Такрой на мості, який дивився на те місце, де щойно стояв Ґабріель.

— І це втекло, — пробурмотіло Такроєве тіло з кушетки. — Що ж це таке?

— Чекайте! — прошепотів Флавіан і побіг перевірити найближче замовляння ворожіння.

— Постій там хвилинку, Мордекаю, — м’яко сказала Панна Розалі.

Такроїв дух у дзеркалах оперся ліктями на міст і намагався виглядати спокійним.

—  Не може бути ! — вигукнув Флавіан. — Усі на перевірку, швидко! Здається, ніби всі життя зникають! Краще відкликати Мордекая назад, Розалі, бо він змарнує свою силу безцільно.

Усі кинулися до мисок, дзеркал і ворожильних кристалів. Панна Розалі пробіглася по арфі обіруч, і дух Такроя всередині Брами здивовано звів голову і зник так же раптово, як і Ґабріелеві життя. Панна Розалі схилилася і тривожно спостерігала, як заворушилося Такроєве тіло. Колір повернувся на його обличчя. Очі розплющилися.

— Що відбувається? — спитав він, відкидаючи ковдри.

— Гадки не маю, — сказала Панна Розалі. — Усі життя Ґабріеля зникають…

— Аж ніяк! — збуджено вигукнув Флавіан. — Вони всі збираються в групу і йдуть сюди, більшість із них!

Це були напружені пів години, коли надія і страх хилиталися вперед і назад, мов на гойдалці. Позаяк Крістоферові надії й страхи загалом хилиталися у зворотному від всіх інших напрямку, він подумав, що не витримає цього без котеняти Праудфут. Еріка принесла Праудфут із собою, коли прибігла з тацею і чаєм, щоб Такрой підживився. Праудфут дуже захопилася першою тривалою прогулянкою під чорним столом Ґабріеля, метеляючи для рівноваги хвостом-швайкою. На неї було набагато приємніше дивитися, ніж на химерні згустки й завихрення, які утворювали Ґабріелеві життя, поступово рухаючись до Низки Дванадцять. Крістофер спостерігав за Праудфут, коли Флавіан сказав:

— О Господи! — і відвернувся від кристала.

— У чому річ? — спитав Крістофер.

Плечі Флавіана опустилися. Він здер свій тугий м’ятий комір і швиргонув на підлогу.

— Усі життя зупинилися, — сказав він. — Вони слабкі, але стабільні. Боюся, вони в Низці Одинадцять. Я гадаю, це там весь цей час було сьоме життя. Кінець нашим надіям!