Мирослава Горностаева: Астальдо

Зацікавившись Толкіном, толкіністами та літературною творчістю фанатів творів англійського професора філології, я виявив одну цікаву закономірність: більшість фанатів-літераторів беруть за основу своїх творів не сюжетні лінії та героїв відомого більшости «Володаря перснів», а отой самий «важкий для читання» «Сильмариліон».

Геніальність «епосу Арди» в тому, що Професор буквально кількома штрихами передає характери неймовірної міці. Їх притягальна сила є такою, що в них закохуються, в їхні образи вживаються, їм присвячують вірші, про них пишуть оповідання і романи… До того ж, на відміну від цільного твору, яким є «Володар перснів», епос дає великий простір для домислювання та ідейного обґрунтування написаного.

В російськомовному просторі «Володар перснів» та «Сильмариліон» породили сотні літературних творів ріжного ступеня якості. Автору цих рядків, однак, не вдалося віднайти жодноїукраїномовної спроби виразити своє ставлення до творчости Професора. Напевне, наші толкіністи і досі вважають чинним «указ князя Тінгола про заборону квенья в Середзем’ї» ☺

Спробою створити «продовження» «Володаря перснів» є трилогія російського письменника Н.Перумова «Кольцо тьми».Епопея ця є багата подіями, але бідна характерами. Немає жодної особистості, яка б запам’ятовувалась і вражала: головні герої просто ніякі, Ольмер, «замінник Саурона» в «Середзем’ї, триста років по тому» — наче маргарин опісля вершкового масла. Книгу не рятують безкінечні битви та пригоди, вона просто не запам’ятовується і наче проходить повз розум.

Ще один твір «за мотивами» — «Послєдній кольценосєц»К. Єськова. Дана книга заслуговує більше уваги, хоча б тому, що автор є «агресивним антропоцентристом» та ельфоненависником. Цікаво, чому певні казкові істоти можуть викликати у людини такий вилив злоби та жовчі? Мимоволі задумаєшся, а раптом Професор був правий, і ельфи таки існують… Сенс твору Єськова в тому, що частина людства

(Мордор) тягнеться до науково-технічного прогресу, а частина воліє прозябати в «брудному середньовіччі». Прогресивні сили очолюють назгули, регресивні — маги на чолі з Гендальфом, які прикликали собі на допомогу ельфів за допомогою певного магічного артефакту.

Бідолашні Першонароджені, виявляється, є «відморозками», приймають участь в «зачистках» т.є. винищенні мирного населення і бажають тримати людство в неволі і покорі, неначе тварин у заповіднику. Однак, опісля знешкодження цих «планів ельфійських мудреців» людство Арди за Єськовим плавно переходить в епоху глобалізму з індустріалізацією, екологічною кризою, серіалами, терористами, расовим змішанням, і навіть своїм «Голівудом» де білошкіру героїню минулих часів грає чорношкіра актриса. Залишаючись на «середньовічному рівні розвитку», людство, принаймні, не загидило б довкілля і жило б в гармонії з природою.

Обидва автори вищеназваних творів є «дописувачами», а не фанатами. Якщо Перумов все ж таки намагається шанувати першоджерело, то роман Єськова за влучним виразом одного з критиків є «романом, написаним орками для орків».

«Сильмариліон» став джерелом чотирьох романів «за мотивами», а також безлічі повістей, оповідань та пародій, які за кількістю набагато перевищують творчість фанатів, присвячену «Володареві перснів». Цікаво, що всі романи за ідейним стрижнем дуже далекі від першоджерела.

«Чорна книга Арди»Н. Васильєвої (Ніенни) — «Сильмариліон», прочитаний з точністю до навпаки. Хоча авторка запевняє у передмові, що її погляд на першоджерело це «взгляд человека, не привыкшего делить людей на друзей и врагов, подлецов и героев, Черных и Белых.», однак своїх, а точніше толкінівських героїв вона поділила на чорних і білих набагато точніше, аніж Професор. Лихі сили та їхні союзники у неї є добрими і пухнастими, а всі, незгодні з цим — злими і підлими. З цього приводу скажу лишень, що коли Толкін пише, що ельф Маедрос, відважний і стійкий духом воїн, задля виконання обітниці, даної ним загиблому батькові, розв’язує братовбивчу війну — цьому віриш. А коли Н. Васильєва оповідає, що князь ельфів Фінголфін, втілення відваги, холоднокровності і витримки, здатен вбити парламентера ножем у живіт — не віриш. Однак, книга ця має власне життя і своє коло прихильників.

«Еанаріон»Альвдіс Рутіен — є спробою «прочитати» «Сильмаріліон» очима ельфів-нолдор Першого Дому. Для тих, хто не читав Професора — в епосі діють три ельфійські родини, кожна з яких має своїх прихильників серед толкіністів. Перший Дім очолює Феанор, Великий Митець і творець тих самих дорогоцінних каменів-Сильмарилів, які й дали назву книзі Толкіна. За «Еанаріоном» цей відважний ельф є не більше не менше, як втіленням самого Абсолюту.