Мирослава Горностаева - Син сонця

— Що тут коїться? — рівно спитав брагман.

— Оце, сину наставника, — озвався Дурьйодгана, насилу стримуючи радісний усміх, — і є той самий Радгея.

Радіти Дурьйодгані було з чого. Син сути встиг наставити супротивникам синців, сам же не мав на тілі жодної подряпини. Радгея сам дивувався цій своїй невразливости не раз перевіреній у вуличних бійках. Він підвів неймовірно сині очі на молодого брагмана і спробував зробити винувате обличчя, але це йому не вдалося.

— Підійди-но сюди, — мовив юнак. Радгея наблизився і належним чином вклонився.

— Княжич Дурьйодгана говорить, що ти — природжений воїн, — сказав молодий брагман, — подивимось! Бери-но палицю!

Радгея підібрав з землі дерев'яну навчальну палицю, схожу на ті, якими бились Бгімасена з Дурьйодганою. Він знав кілька основних позицій, бо завжди уважно спостерігав за вояками-волоцюгами, котрі показували роззявам своє вміння за помірну платню. Хоча хлопчина не сумнівався, що син Дрони змолотить його на гамуз, однак мужньо вирішив прийняти нерівний бій.

— Затям собі, що я не жартую, — мовив син Дрони, — попросиш милосердя, коли стане непереливки.

«Або вб'є, або вижене, — подумав Радгея, — хай уже краще вб'є!»

Йому вдалося відбити чотири удари, але п'ятий звалив хлопця на землю. Радгея над силу підвівся. Очі йому заливала кров.

— Ну що? — спитав юнак.

Син Адгіратги мовчки взяв палицю напереваги. Брагман ледь усміхнувся:

— Не просишся? Упертий… Ну, тримайся!

Отямився Радгея на землі і зрозумів, що знову пропустив удар. Він злякався, але не того, що його понівечено. Хлопчина був певен, що суворий син наставника зараз з ганьбою вижене його геть.

— Вставай! — сказав супротивник. Радгея зціпив зуби і встав.

— Продовжимо? — спитав син Дрони.

Замість відповіді хлопець спробував ще один випад, який підгледів колись у мандрівного вояка. Та палиця супротивника віджбурнула його просто на огорожу, забивши памороки.

— Ну що? — спитав молодий брагман, впершись кінцем палиці в груди Радгеї.

— Звитяжцю належить життя переможеного, — вимовив хлопець, — та милосердя я не прошу!

— Впертий і гордий, — сказав син Дрони, і очі його потепліли, — ти й справді син сути?

— Так, о двічінароджений!

— Ти протримався довше, ніж я думав. А чи відомо тобі, що після того, як переможений відмовляється від милосердя, його убивають?

— Якщо супротивник — справжній кшатрій, — озвався Радгея ледве чутно, — то він швидше пощадить хороброго, аніж боягуза.

— Гаразд, — посміхнувся брагман, — дай-но я подивлюсь твою голову. Жаль було б розтрощити її учбовою палицею.

Він обмацав голову Радгеї і здивовано підвів брову:

— Звідки ця кров? Адже на тобі немає й подряпини!

— На вулиці мене звуть невразливим, — тихо відповів хлопець.

— Це з тобою, отже, не вперше? Тебе що, замовляли од зброї?

— Ні, о двічінароджений! Маю цю здатність з дитинства. Рани і подряпини гояться у мене миттєво. Люди спершу дивувались, а потім звикли.

— А ти й справді, - мовив син Дрони, — природжений воїн! Це — Дар Богів, що дається не кожному. Я — Ашваттгаман, Драуні, і сам навчаю початківців. Оскільки за тебе дуже просить старший син князя Дгрітараштри, можеш приходити сюди щодня. Але будь поштивим до вищих і не натівай бійок.

— Я з радістю буду вашим учнем і завжди шануватиму вищих за себе, — сказав Радгея, вимовивши з притиском останні слова, та позирнувши при тому на Арджуну.

У малого княжича затремтіли вуста, бо він зрозумів образливий натяк. Радгея подумав зловтішно, що син Панду має таку саму ваду як і він, син сути. Ашваттгаман же, нічого не второпавши, підбадьорливо поклав руку на плече нового учня і мовив:

— Життя твоє віднині стає нелегким. Не відступиш?

— Ніколи! — твердо мовив Радгея.

Спека змінялась дощами, дощі спекою. Минуло п'ять літ від того дня, коли син Адгіратги вперше ступив на подвір'я храму Індри. Батько його давно скорився тому, що його син ніколи не стане сутою. Та й пізно було переконувати хлопця, котрий виріс на поставного юнака. Лякала княжого колісничного лише синова затятість, з якою той віддавався вправам та медитаціям.

Радгея, як і раніше, міг похвалитися покровительством княжича Дурьйодгани, яке той називав дружбою. Дружба найкращого серед учнів Дроначар'ї була дуже потрібна спадкоємцю Дгрітараштри, який мав замало друзів і забагато суперників. З самого початку Дурьйодгана зрозумів, однак, що син сути ніколи не стане його живою іграшкою. У Радгеї був занадто неприборканий норов, страшний в своїй неприборканости та рівно палкий як в любови так і в зненависти. Іноді Дурьйодгану дратувала його горда прямота та неприкрита зневага до нечесних способів суперництва. Сам же княжич не гребував у ворожнечі ніякими засобами. Тоді, п'ять років тому, він таки відплатив Бгімасені за купіль у Ґанзі, зв'язавши того ліанами під час сну, та спихнувши в річку. На щастя, здоровань, який заснув у затінку на березі а прокинувся у воді, зумів визволитися од пут і відбувся лише покусаними п'явками ногами. Хоч свідків пригоди й не було, але всі вказували на Дурьйодгану, який не дуже-то й заперечував і жалкував лише, що ненависний брат у перших не потонув. Радгея ж сказав йому тоді: