Мирослава Горностаева - За мости відповісте…

— Він заборонив мені його вмикати, — збрехав я, — я стенографував у блокноті.

— Який він з вигляду? Розповідай!

Я описав невисокого юнака, чорнявого, скісноокого, татарського типу. Зодягненого в білу футболку і брюки. Засмаглого до чорноти. Нічого спільного з русявим красенем Туром.

Потім Віктор повіз мене до себе на роботу. Складати фоторобот. Зрештою, він був коп…, або мент, якщо хочете. І хороший мент. Професіонал…

Він не запідозрив мене в брехні. Зрештою, для чого мені було б покривати вбивцю…

Найцікавіше, що я мав не лише голос Тура в диктофоні. У мене була фотографія з минулорічного Купальського свята язичників. Тур стояв там в колі, біля вогнища, гордо відкинувши голову. У тій же самій футболці з богохульними написами. Поруч з жінкою — жрицею, яку в язичницьких колах звали Арійською Відьмою.

Я знав, що Віктор пошле на Острів своїх людей… По моєму фотороботу хлопця, ясна річ, не пізнає ніхто, але Відьма спілкувалась з Туром, вони розмовляли біля вогню трохи не всю святкову ніч. Вона могла згадати цей живий цитатник Ніцше… Обличчя вона запам’ятовувала погано, а ось характери і розмови — занадто добре.

Жриця дійсно згадала Тура…

— А, отой хлопчик… Поклонник Каунта Грішнака, він же Варг Вікернес… Він приносив мені читати книгу цього Варга… Цитував філософів напам’ять… Дуже розумний, дуже гордий…

Я відвів її набік, подалі від язичницької тусовки, і увімкнув диктофон.

— Ну, і яка ваша думка? — спитав, коли Турів голос замовк.

- Істина, — сказала жриця, — за межами досяжного…

— Думаєте, це він убив тих двох людей?

— Ні, - мовила жінка, подумавши, — напевне ні… Якби він міг перейти від слів до діла, він не вважав би своє життя безсенсовним… Але ж він якраз і страждав від того, що не є таким, як отой його Варг Вікернес.

— А жінка з храму? Це може бути божевіллям?

— Може бути… а може бути й видінням… Це один з тих випадків, коли складно поставити діагноз..

— Слідчий сказав мені, що акінак, про який йшла мова, і досі в запасниках музею. Від нього збереглося саме руків’я і уламок леза… Вбити ним неможливо, тим більше він ніде і не зникав…

— Можливо, — сказала жриця, — в Наві цей меч зберігся краще.

Відьма пообіцяла, що нікому не оповість про своє знайомство з Туром і дотримала слова. Віктор же якось обмовився, що розслідування подвійного вбивства зайшло в глухий кут.

Тура я більше не бачив і не маю уявлення, де блукає цей божевілець, котрий спізнився народитись на чотири тисячі років.

Міст продовжують будувати, а оскільки кошти, виділені на це періодично розкрадаються, процес посувається дуже повільно.

Чи скоро на древні камені стане опора мосту?

Я вже давно не живу в Z, але якось мені наснилось, що по новозбудованому бетонному монстру йде вона… прекрасна, наче музика вітру… І місячне світло танцює на лезі акінаку… Її не цікавлять раби, вона шукає тих, хто «замовив» святотатство. І відстань, скажімо, від Z до Києва не зупинить месницю, бо в Наві інші дороги.

Цікаво, кого вона віднайде першим?..