Мирослава Горностаева: За мости відповісте…

— Це означає, - повторив я, — що на Острові орудує маніяк?

— Угу, — озвався Коп., - який ти здогадливий.

— Але ж музей далеченько від мосту…

— Схоже, що наш друг іде по висхідній. Читав написи на Вознесенських мостах?

Я кивнув. Опори мосту Вознесенського були геть списані графіті. «За мости відповісте!» А в одному з написів конкретно називалося директорове прізвище.

— Отож бо, — сказав Віктор, — ти часом нікого не підозрюєш?

Я здвигнув плечима. Знав людей, котрі з задоволенням одірвали б голови авторам проекту осквернення Острова, але жоден з них на мав талантів нінзя…

Віктор пообіцяв тримати мене в курсі розслідування в обмін на корисну інформацію. Це не дуже мені сподобалось, дуже бо змахувало на сексотство. А з другого боку… Маніяк з гострим ножем… відрізані голови… От аби він прирізав когось з тих, хто нагорі… Скажімо, кращого друга Президента, того, що мав українське прізвище, пишні кучері і невідому національність… Чим завинили роботяги? Та й директор… Пішаки…

Але вбивства припинились. А ще через тиждень до мене в редакцію зателефонував один знайомий.

Хлопець називав себе Туром. Як його звали насправді, я мабуть ніколи не дізнаюся. Познайомилися ми з ним на одному з Купальських свят. Колоритна така постать — високий, русявий, очі сірі, риси обличчя ніжні як у дівчинки. І вираз на цьому обличчі… такої сили і зверхности. В наші часи це велика рідкість. Я бачив подібний вираз лише раз — на лиці одного рок-співака. Це не понти, не гра… Це природжене.

— Потрібно зустрітися, — сказав Тур.

Я погодився і тут таки призначив місце зустрічі на одному з Святилищ. Тур був дуже дивною особою. Він встиг уже побувати і скінхедом, і рокером, і сатаністом… Все це, за його словами, переріс. В розмові сипав цитатами з Ніцше, Шопенгауера та Гурджієва. Років мав щось ледь за двадцять. Це він вказав мені місце шабашу дияволопоклонників з М. Екстрім у мене тоді був — запам’ятав надовго.

Якщо вже Тур хотів зі мною поговорити, то це міг бути матеріял на цілу сторінку. А тому в призначений час, увечері я вже сидів під молодим дубком, дивився на камінні кільця Святилища і виглядав юного неформала.

Тур з’явився з боку Молодечого вибалку… В джинсах та вільній чорній футболці, що обвисала на нім мішком. Я вже бачив його якось в цьому прикиді. На футболці спереду було зображено перевернуте розп’яття та напис англійською: «Христос є моїм ворогом». Ззаду мав бути ошкірений кістяк у білій хламиді і напис, також англійською: «Диявол є моїм братом». Причому у Тура навіть в думках не було когось шокувати. Він просто носив це і все. А я кожного разу мимоволі думав про те, скільки людей в нашому місті здатні зрозуміти написи, і що вони при тому відчувають.

Тур привітався скинувши вгору праву руку. Я відповів йому тим самим.

— Я хочу, — почав він без передмови, — розповісти… Тобі, бо більше нікому… Завтра я їду геть…

Він сів поруч і втупився в носки своїх кросівок.

— Може підемо в більш затишне місце? — запропонував я, — може хтось прийти…

— А, все одно… Це недовго.

Я дістав диктофон, поглядом спитавши дозволу. Він кивнув:

— Пишіть…

***

«Я не оповідатиму про себе, бо в цьому немає сенсу. Я з тих, хто буває старим уже в юності.

Я рано зрозумів, що живу серед потолочі та рабів. І захотів стати вільним…

«Вільним від чого? — питав Заратустра, — нехай же твій погляд скаже мені відверто: вільний для чого ?»

Та хіба може вільна людина жити серед потолочі? І я заволав, що є самотнім.

Бо я не знав та й не знаю досі для чого прагнув волі.

«Колись дух був Богом, потім він став людиною, а тепер стає потолоччю…»

Так говорив Заратустра…

Мені затісно в цьому світі від тупих мармиз і порожніх очей «зомбі». Іноді мені здається, що я єдиний живий серед мертвих.

Батьки мої теж мертві… Мертві розмови, мертві очі. Телевізор замість поклику вуду…

Два роки я працював… де — не важливо, і за ці два роки не промовив до оточуючих жодного слова.

Про що говорити з мерцями?

Я намагався знайти живих, але марно… І серед скінів і серед рок-фанів я почувався оточеним мертвими.

Я бачив тих, хто славить диявола — вони дебіли й діти. Якби диявол дійсно з’явився перед ними, вони б напудили в штани.

Я бачив тих, хто славить Древніх Богів — вони звихнулись на націоналізмі. Я не люблю хохлів та їхньої мови. Я росіянин і німець по половині на кожного, і не терплю пацюків, загнаних в кут.