Анджей Сапковский - Відьмак. Кров ельфів

Розсічення (або розрізання) — вектор удару спрямовано під кутом до вісі клинка (близько 30°); досить часто такий удар є зворотнім — коли клинок йде в бік рукояті, на фехтувальника.

Укол (або поштовх) — вектор удару спрямовано паралельно вісі клинка; мета — проштрикнути супротивника.

Розпорювання — клинок входить у тіло супротивника на незначну глибину, а тоді проводиться рух, перпендикулярний до вісі клинка.

За типом м’язів, які задіяні для удару:

Плечові удари — при ударі використовується сила усієї руки, часто — із розворотом корпусу; такого роду удари сильні й замашисті, але порівняно повільні.

Ліктьові — удари наносяться, найперше, за рахунок розпрямлення ліктьового суглоба; трапляються в історичному фехтуванні найчастіше.

Зап’ясткові — удари наносяться за рахунок руху запястка; використовуються для швидких ударів (і часто — для легкої зброї).

Корпусні — удари здійснюються за рахунок розвороту корпуса; найчастіше використовуються на ближній дистанції, коли немає часу для замаху.

Загального переміщення — наносяться за рахунок загального переміщення чи загального оберту, й руки при таких ударах часто не рухаються.

Удари, до того ж, можуть наноситися по вертикалі (як зверху вниз — і ці удари потужніші, — так і знизу уверх); по діагоналі, зліва направо чи навпаки (сіністром чи декстером відповідно); по горизонталі, паралельно до землі.

Нарешті, опишемо базові захисні стійки, що використовуються у фехтуванні клинковою зброєю.

Прима («перша позиція») — стійка, що захищає ліву частину тіла від рублячих ударів і корпус — від уколів; положення руки — зігнута в лікті, зброю спрямовано вниз і трохи в бік супротивника (формується уже при витяганні зброї з піхов — що досить часто розміщені на лівому боці).

Секунда («друга позиція») — стійка, що захищає ліву частину тіла й корпус; є продовженням прими: рука переміщується зліва-направо так, щоб передпліччя було спрямовано в бік супротивника; зброю, як і у примі, направлено вістрям униз і в бік супротивника.

Терція («третя позиція») — виконується для захисту зовнішнього верхнього сектора, від ударів і уколів у праве плече, скроню й руку, у праву верхню частину тіла; перехід у терцію — через повертання зброї клинком уверх і в бік супротивника (одночасно терція є базовою стійкою, яку займають супротивники перед початком поєдинку).

Кварта («четверта позиція») — стійка (і захисний рух) у фехтуванні, що захищає внутрішній верхній сектор, із зігнутим ліктем на рівні талії, передпліччям, зверненим у бік супротивника, і клинком, спрямованим — кінчиком, вістрям — на рівень лоба супротивника; у «верхній кварті» кисть — на рівні грудей і вище; у «низькій кварті» — на рівні стегна; четверта позиція досягається через переведення зброї з терції направо, рухом руки в лікті.

Квінта («п’ята позиція») — стійка, що захищає від ударів у голову, клинок над головою, в горизонтальній позиції, лезом у бік супротивника, рука зігнута в лікті, гарда — трохи вище за вістря клинка.

Сікста («шоста позиція») — стійка, дзеркальна до квінти (клинок спрямовано справа наліво); прикриває від ударів згори, у голову й верхню частину корпусу.

Септима («сьома позиція») — у фехтуванні шаблею та мечем захищає внутрішній верхній сектор і спину; руку піднято й зігнуто в лікті, клинок спрямовано вістрям униз, під невеликим кутом до спини, тильний бік долоні дивиться у бік супротивника.

Особливостями техніки фехтування, яку використовують відьмаки, є відсутність на них обладунку (у найкращому разі — це легкий шкіряний колет чи куртка з товстої шкіри), велика кількість фінтів, ухилянь та обертів (напівобертів). Бій на мечах у стилі відьмаків майже не має статичних блоків (жорстких, таких, що просто зупиняють меч супротивника; навпаки, тут використовуються так звані «зливи» — блокування, коли клинок супротивника «зісковзує» з твого клинка); вони завжди в русі, мета цього стилю — вивести супротивника з рівноваги, примусити розкритися, припуститися помилки. Звідси — постійне обертання, ухиляння від ударів, що робиться максимально близько від супротивника й не дозволяє йому використовувати можливості клинкової зброї.

Зброя, описана в більшості поєдинків, — класична середньовічна, а більшість мечів — полуторні, з руків’ям, розрахованим на дворучний хват (такі, наприклад, обидва мечі відьмака). В історії нашого світу такого роду клинки вважаються досить легкими (а у відьмака він, як пам’ятають читачі, ще й полегшений, зі специфічних сплавів); використовують їх у бою без обладунку (єдиним винятком у циклі будуть нільфгардські рицарі — але цей момент у читача ще попереду).