Анджей Сапковский - Відьмак. Кров ельфів

Через ту дещицю крові з носа був чималий скандал. Йеннефер і Неннеке не розмовляли одна з одною тиждень.

Тиждень Цірі лінувалася, читала книжки й нудилася, бо чародійка зупинила заняття. Дівчинка не бачила її цілими днями — Йеннефер кудись пропадала на світанку, поверталася увечері, дивилася на неї дивно й була дивно маломовною.

За тиждень Цірі набридло. Увечері, коли чародійка повернулася, вона мовчки підійшла до неї, притулилася міцно.

Йеннефер мовчала. Дуже довго. Не мусила говорити. Пальці її, стиснуті на плечах дівчинки, говорили за неї.

Назавтра архіжриця і чародійка помирилися, провівши довгу, кількагодинну, розмову.

І тоді, до величезної радості Цірі, усе повернулося до норми.

— Дивися мені в очі, Цірі. Малий вогник. Формула, прошу!

— Aine verseos!

— Добре. Подивися на мою руку. Той самий жест — і розчини вогник у повітрі.

— Aine aen aenye!

— Чудово. А який жест треба зробити зараз? Так, саме такий. Дуже добре. Посиль жест і зачерпни. Більше, більше, не переривай!

— О-о-о-ох…

— Спину рівно! Руки вздовж тулуба! Долоні розслаблено, жодних непотрібних рухів пальцями, кожен рух може мультиплікувати ефект, ти ж не хочеш, щоб тут розгорілася пожежа? Підсилюй, чого ти чекаєш?

— О-ох, ні… Не можу…

— Розслабся і припини труситися! Зачерпуй! Що ти робиш? Ну, тепер краще… Не послаблюй волі! Надто швидко, буде гіпервентиляція! Не треба розігрівати! Повільніше, бридулько, спокійніше. Знаю, що воно неприємно. Звикнеш.

— Болить мені… У животі… О, тут…

— Ти жінка, це типова реакція. Із часом звикнеш. А щоб виробити звичку, мусиш тренуватися без знеболювальної блокади. Це дійсно необхідно, Цірі. Нічого не бійся, я на сторожі, екраную тебе. З тобою нічого не може статися. Але біль доведеться перетерпіти. Дихай спокійно. Сконцентруйся. Жест, прошу. Досконало. І бери силу, черпай, втягай… Добре, добре… Ще трохи…

— О… О… О-о-ох!

— От бачиш? Можеш, коли захочеш. Тепер стеж за моєю долонею. Уважно. Виконай той самий жест. Пальці! Пальці, Цірі! Дивися на мою долоню, не на стелю! Тепер добре, так, дуже добре. Зв’яжи. А тепер оберни, реверсуй жест і видай силу в образі сильнішого світла.

— Ї-і-і-і-і… Ї-і-і-і-ік… и-и-и…

— Припини стогнати! Опануй себе! Це судома! Це зараз мине! Ширше пальці, пригаси, віддай, віддай то із себе! Повільніше, прокляття, бо знову полетять у тебе кровоносні судини!

— Ї-і-і-і-и-и-ик!

— Занадто різко, бридулько, усе ще занадто різко. Я знаю, сила виривається назовні, але ти мусиш навчитися її контролювати. Не можна допускати тобі таких вибухів, як оце щойно. Якби я тебе не ізолювала, наробила б ти чималого безладдя. Ну, ще раз. Почнемо з самого початку. Жест і формула.

— Ні! Досить! Я уже не можу!

— Дихай потроху і припини труситися. Цього разу це просто істерія, ти мене не обдуриш. Опануй себе, сконцентруйся і починай.

— Ні, прошу, пані Йеннефер… Болить мені… Мені недобре…

— Тільки без сліз, Цірі. Немає паскуднішого видовища, ніж чародійка, що хлипає. Ніщо не приносить більшого жалю. Облиш це. Ніколи про це не забувай. Ще раз, із самого початку. Закляття і жест. Ні-ні, цього разу без наслідування. Зробиш це сама. Ну, напруж пам’ять!

— Aine verseos… Aine aen aenye… О-о-о-ох!

— Погано! Надто швидко!

Магія — наче залізна стріла з гачком — встряла в неї. Глибоко ранила. Боліла. Боліла тим дивним видом болю, який дивним чином близький до насолоди.

Щоб розслабитися, вони знову бігали парком. Йеннефер домоглася, аби Неннеке видала зі зберігання меч Цірі, що дозволило дівчині продовжити тренування кроків, ухилянь і нападів, але так, щоб інші жриці й адептки того не бачили. Але магія була усюдисущою. Цірі вчилася, як простими закляттями й концентрацією волі розслаблювати м’язи, боротися із судомою, контролювати адреналін, панувати над відчуттям рівноваги й блукаючим нервом, як сповільнювати або приспішувати пульс, як на коротку мить обходитися без кисню.

Чародійка знала несподівано багато про меч і відьмацький «танець». Знала багато про секрети Каер Морену, безсумнівно, бувала у фортеці. Знала Весеміра й Ескеля. Ламберта й Коена не знала.

Йеннефер бувала в Каер Морені. Цірі здогадувалася про причини, через які під час розмов про фортецю очі чародійки наповнювалися теплом, втрачали злий блиск і холодну, байдужу, мудру глибину. Якби ті слова пасували до особи Йеннефер, Цірі назвала б її тоді замріяною, заслуханою у спогади.