Анджей Сапковский - Відьмак. Час Погорди

— То була дівчина? — запитав він. — Як виглядала?

— Як усі вони. Вимальована та намазана, наче ельфійка, барвна, наче папуга, одягнена в блискітки, в оксамит і парчу, у капелюшку із перами…

— Світловолоса?

— Може, пане. Коли я її зобачив, налетів конем, думав — хоча б одну засічу за товаришів, кров’ю за кров відплачу… Справа на неї зайшов, щоб управніше рубати… Як вона те вчинила — не знаю. Але я схибив. Начебто з’яву чи мару якусь тяв… Не знаю, як та дияволиця це зробила… Я й закрився, але ж вона через блок мене дістала. Просто в морду… Пане, я під Содденом був, під Альдерсбергом був. А нині від дівки мальованої — пам’ятка на морді на все життя…

— Утішайся, що ти живий, — буркнув префект, дивлячись на свого гостя. — І втішайся, що тебе, посіченого, на переправі знайшли. Тепер будеш героєм. Якби ти без бійки втік, якби без пам’ятки на морді доповідав мені про втрату коней і вантажу, швиденько б на мотузці п’яткою у п’ятку бив би! Ну, кроком руш. До лазарету.

Солдат вийшов. Префект повернувся до гостя.

— Самі бачте, вельможний пане коронере, що непроста тут служба, що немає спокою, що повні руки справ. Ви там, у столиці, вважаєте, що в Провінціях байдики б’ють, пиво жлуктять, дівок мацають і хабарі тягнуть. Про те, аби людей чи грошви трохи більше прислати, — ніхто й не думає, тільки накази шлють: дай, зроби, знайди, усіх на ноги постав, від світанку до сутінків у справах літай… А тут голова розривається від власних клопотів. Таких банд, як Щури, гуляє тут п’ять чи шість. Правда, Щури — найгірші, але ані дня немає…

— Досить, досить, — видув губи Стефан Скеллен. — Знаю, чому має служити оте ваше бідкання, пане префекте. Але бідкаєтеся ви дарма. Від наказів, що віддані, ніхто вас не звільнить, на це не розраховуйте. Щури чи не Щури, банди чи не банди, а маєте й далі проводити пошуки. Усіма доступними засобами, поки наказ не скасують. Це — розпорядження імператора.

— Шукаємо три тижні, — скривився префект. — Зрештою, не дуже знаючи, кого чи що ми шукаємо: з’яву, Духа чи голку в копиці сіна. А який результат? Тільки кілька людей у мене щезли без вісті, напевне через бунтівників чи бригантів якихось. Ще вам раз скажу, пане коронере, якщо досі не знайшли ми тієї вашої дівчини, то вже й не знайдемо. Якщо навіть і була тут така, у чому я сумніваюся. Хіба що…

Префект обірвав себе, задумався, дивлячись на коронера спідлоба.

— Та дівка… Та сьома, яка зі Щурами їздить…

Пугач легковажно відмахнувся, намагаючись, аби його жест і вираз обличчя виглядали переконливо.

— Ні, пане префекте. Не видивляйтеся занадто простих рішень. Виряджена крутихвістка чи інша яка бандитка в оксамиті — це напевне не та дівчина, про яку нам ідеться. Це напевне не вона. Продовжуйте пошуки. Це наказ.

Префект набурмосився, глянув у вікно.

— А із цією бандою, — додав удавано байдужим голосом коронер імператора Емгира, Стефан Скеллен, прозваний Пугачем, — із тими Щурами, чи як їх там… Наведіть лад із ними, пане префекте. У Провінції має запанувати порядок. Беріться до роботи. Схопити й повісити, без хороводів і церемоній. Усіх.

— Легко сказати, — пробурмотів префект. — Але зроблю, що в моїх силах, запевніть імператора. Я усе ж думаю, що ту сьому дівчину зі Щурів варто було б узяти для певності живою…

— Ні, — урвав Пугач, намагаючись, щоб голос його не зрадив. — Жодних винятків, повісити усіх. Усю сімку. Ми не хочемо більше про них чути. Ми не хочемо більше чути про них і слова.

Кінець другого тому

Магія у циклі відіграє роль однієї з підвалин світу відьмака. І справа тут не стільки в загальному вигляді магічної системи, якою користуються тутешні чарівники, — справа в самому місці, яке магія займає у Королівствах Півночі. Висока значимість її — як й інтегрованість у систему суспільних відносин — потребує того, щоб ми зафіксували низку мікросюжетів, кожен із яких є важливим для розуміння законів та закономірностей, за якими живе світ відьмака Ґеральта.

Натурфілософія магії. Магія у світі відьмака цілком органічна. Джерелом її є не людина-чарівник чи якась третя потойбічна сила (як, наприклад, у християнській концепції чародійства). Магія тут — частина природи.

Чародій виступає не стільки генератором магічної сили, скільки маніпулятором. Його стандартні дії стосовно магічної енергії: виявити її джерело, встановити канал «перекачування» енергії, використати магію для реалізації своїх планів. Взаємодії між магом та магічною енергією можуть бути щонайменше трьох різновидів: (1) накопичення (щоб не сказати акумулювання) певного запасу її всередині свого організму (це дозволяє магам чарувати в будь-який момент); (2) використання магічної сили, яка є в розпорядженні іншої магічної істоти (у цьому разі «свій» запас магії не витрачається; до того ж здатність до акумуляції магії чарівними істотами — скажімо, усіма чотирма різновидами геніїв: д’ао, д’жінні, іфритами й марудами — незрівнянно вищі, аніж в істот нашого світу); (3) третій шлях — і він найризикованіший — перетворення себе магом не на акумулятор, а на свого роду канал із постійною підкачкою магічною енергією. У цьому останньому випадку маг може створювати дивовижні речі (як Цірі в шостому розділі цієї книжки), але організм його — фізіологічно чи психічно — швидко виходить з ладу.