Анджей Сапковский - Відьмак. Час Погорди

Навчання в Оксенфурті не знає станового чи територіального розподілу, але не знає і гендерної дискримінації: дівчина-студентка тут дивина менша, аніж студент-нелюдина (із романів нам відомо навіть про заворушення при спробах університетського істеблішменту обмежити нелюдам доступ до навчання — або хоча б увести щось на кшталт їхньої сегрегації).

Ці вчені й цей університет — досить дистанційовані від магіків, хоча утворюють таку собі «паралельну» систему виробництва наукового знання (причому досить скептичного стосовно магічних реалій та істот: досить згадати розмови бакалавра Ліна Пітта з «Крові Ельфів»).

Іншою системою, що випускає не просто вчених, а вчених-магів, є магічні академії. Їх у Королівствах Півночі — дві; окрема для дівчат, Аретуза на острові Танедд у Реданії, та для хлопців — у місті Бан Ард, другому за розміром у Кедвені.

Отож, по-друге, у магічних школах своєрідні системи набору студентів. Так, тут можуть навчатися — щонайменше на початкових курсах, — і не Джерела, а діти поважних родин Королівств Півночі (як от в Аретузі). Водночас, досить специфічні правила вступу існують і для Джерел. З одного боку, нам відомо, що навчання тут платне («— Скільки коштує річна оплата у школі в Аретузі?… — Тисяча двісті новіградських крон, — сказав Джанкарді. — Для нової адептки — ще й сплата зарахування у школу, десь близько двохсот» (ЧП)). Сума для зарахування у школу Аретузи — чимала: наприклад, двісті п’ятдесят крон є майже критичною сумою для Ґеральта (при оплаті послуг Кодрінгера й Фенна). З іншого — настільки ж твердо нам відомо, що маги повинні повідомляти Раду й Капітул про будь-яку знайдену дитину-Джерело, щоб мати можливість узяти їх під свою опіку, коли це буде доречно.

(Це останнє є, здається, необхідною умовою: дитина-Джерело, яка без опіки та контролю мага ризикує своїм життям: «Неконтрольовані здібності — страшні. Для Джерела й для оточення. Оточенню Джерело може загрожувати багатьма способами. Собі — лише одним. Ним є психічна хвороба. Найчастіше — кататонія» (КЕ)).

Цьому є, здається, єдине розумне тлумачення: досить часто за майбутніх магів доводиться сплачувати не родині, а, так би мовити, магам-менторам, тим, хто приводить дітей-Джерел у стіни магічних академій. Частково це могло б пояснювати й перебування магів та магічок, які закінчили навчання, на позиціях асистентів, по суті — підмайстрів. Так, наприклад, Істредд пригадує про ці свої роки: «Аби дійти до якоїсь вправності у чорнокнижництві, мав я чимало попрацювати. Іще щеням, коли мої ровесники бігали полями із луками, ловили рибу чи грали в лови, я скнів над манускриптами.… мій майстер, старий Ройдскільд, ніколи не пропускав нагоди стьобнути мене нагайкою по спині, видно, вважаючи, що без того я не досягну задовільного прогресу в науці» (КЛ).

Ця ситуація певним чином пояснюється і специфічним контингентом майбутніх чародійок: «Чародійками ставали виключно доньки із нульовими шансами знайти чоловіка. На противагу жрицям та друїдкам, які неохоче брали потворних чи скалічених дівчаток, чародії приймали кожну, хто виявляв необхідні нахили» (ОБ). У цих умовах ситуація, коли батьки за дівчину, за яку вони не можуть отримати зиск — у вигляді зв’язків чи соціального становища її майбутнього чоловіка, — ще й приплачують, здається нам неможливою (бо сума навчання неймовірна для пересічного міщанина — рік навчання в Аретузі коштує, як дві найдорожчі машини для облоги фортець: мангонелі — чи як п’ятнадцять баліст).

Дитина ж із магічними здібностями сама по собі не коштує нічого. Вона до певного часу не є самодостатнім суб’єктом не те що соціальних відносин — але й взаємин із магією: «Джерело, — пояснила чародійка холодно, — не контролює своїх можливостей, не панує над ними. Воно — медіум, щось схоже на передавач. Несвідомо контактує з енергією, несвідомо її перетворює» (КЕ).

А на огранку її потрібні час та зусилля.

Причому ми точно знаємо, що не всі ті, хто вступає до магічних академій, вдало закінчують своє навчання: «Піна зі школи чародіїв зазвичай вчиться на вбивць» (ЧП).

Сама система навчання на мага складається з кількох етапів. Спочатку йде попереднє тестування розумових здібностей дитини (сенс цих тестів — не тільки розподілити учнів по групах відповідно до їхньої сили; сенс їх — встановити можливі межі самоконтролю майбутніх магів: бо магія — це сила й контроль). Тоді настає час для вивчення специфічних жестів та положень рук (це — перша стадія навчання; нею можуть оволодіти й відьмаки, які не є магами у повному розумінні цього слова: «Так званий Знак Аард… це дуже просте закляття із групи психокінетичних чарів, що полягають у поштовху енергії в заданому напрямку. Сила поштовху залежить від концентрації волі того, хто їх накладає, і від сили, яку він використовує. Вона може бути значною. Відьмаки адаптували те закляття, скориставшись із факту, що воно не вимагає знання магічної формули — достатньо концентрації й жесту. Тому й назвали те Знаком» (КЕ)). Потім настає час для завчання формул, які треба промовляти із характерними інтонаціями.