Марина та Сергій Дяченко - Пентакль - Збірка

Я — зв’язковий.

Вислухавши Симурга, я передаю завдання іншим. І ми відправляємося рятувати світ. Нам це подобається. Тому що ми — Рятувальники. «Чіп і Дейл поспішають на допомогу!» — сміється Ленка. Адже нас саме четверо. Вась-Вась — це, звичайно, Рокі. Він теж великий, товстий і увесь час жує бутерброди. Ленка, зрозуміло, Гаєчка. А ми з Жориком — Чіп і Дейл. Ось тільки хто з нас Чіп, а хто Дейл, я ніяк не зрозумію. Я і в мультику їх увесь час плутаю.

Ленка з нас наймолодша. Їй двадцять три роки. «Двадцять три з половиною!» — любить уточнювати вона. А на вигляд — вісімнадцять. Чи п’ятнадцять, якщо захоче. Жорику четвертак. Я дивлюся на нього трохи звисока, тому що мені тридцять один. Жорик — Ленчин наречений. Уже давно. Років два, напевно. Не знаю, чому вони ніяк не одружаться. Мені, між іншим, Ленка теж подобається. Я з нею цілувався. Три рази. Думав, після буде соромно, а соромно не було. Ні крапельки! Навпаки, було добре. Жорик знає, але не сердиться. Йому теж інші дівчата подобаються. Іноді.

Чекати нам довго. Я всідаюся на ослін, тулюся до залізної шафки для одягу й засинаю.

Дракон застряг. Тут печера занадто вузька, йому не пролізти. Одна шия з головою стирчать із проходу. Паща димить, очі відливають багряним блиском у світлі ліхтаря. Красиво! «Швидше! — кричить Ленка. — Треба розширити прохід!» Вона має рацію: лише дракон може впоратися з Чорним Коливальником. Я вже чую, як він тупотить унизу, наближаючись. Десь поруч повинна бути комірка зі старим шахтарським інструментом. Симург говорив, коли давав завдання… Ось вона! Вась-Вась з Жориком ішли за драконом, і тепер їм до нас не дістатися. Двома кирками ми з Ленкою запекло довбаємо стіну. Ленка — вона тільки на вигляд тендітна. Якщо треба, працює як заведена. Не кожний мужик так зуміє. Камінь м’який, шаруватий, відлітає цілими шарами. Прохід розширюється на очах. «Швидше!» — квапить дракон, форкаючи димом. Піт котиться з нас градом, від кам’яної крихти дере у горлі, сльозяться очі. «Ай!» Немов тисяча рибальських гачків упиваються мені в сідниці! З криком упускаю кирку собі на ногу. Печерний пацюкобраз! Дарма, що це лише дитинча… Наступної миті з гуркотом обвалюється величезний шматок стіни. Мимохідь відкинувши пацюкобраза, дракон прямує вперед, у глибину величезної зали. Немов у пащу чудовиська з іклами-сталактитами. Дитинча пацюкобраза затято верещить десь у кутку. Воно скривджене до смерті. З проходу вискакують Вась-Вась з Жориком, світять ліхтарями. У променях з’являється величезна чорна фігура. Я збиваю Ленку з ніг, падаю зверху, закриваю…

— Пора.

Я завжди прокидаюся миттєво. Жорик тре очі кулаками, а я вже перевіряю спорядження. Спочатку — одяг. Відліпити від футболки малюнок-самоклейку і напис. Надягти поверх синю куртку, витягнуту з сумки. Дуже схоже на одяг тутешніх техніків. Вась-Вась бачив. Тепер — зброя. Пістолети у нас особливі. З такими навіть якщо поліція зупинить, нічого нам не буде. По-перше, Вась-Вась може зробити так, щоб пістолети ніхто не побачив. Гіпноз. Я теж так можу, але не завжди виходить. А по-друге, пістолети на вигляд як іграшки. Пластмасові. Натиснеш на курок — з дула бризне цівка води. Дитині купив, у подарунок. Але якщо знати, де фіксатор… і зняти верхню накладку з балончиком для води…

Крута зброя. Мені подобається.

— Готовність — одна хвилина.

Вась-Вась дивиться на годинник. Беззвучно ворушить губами. Мабуть, рахує.

— Пішли!

Спускаємося іншими сходами. Один проліт, другий, третій. На стіні — електричний щит. Жорик знімає кришку, вириває якісь проводи. Світло на сходах гасне. Минають хвилини зо дві. Унизу брязкають двері, чути голоси. «Знову фазу вибило! Сходжу за електриками…» Віддаляючись, голос лається. Дуже погано лається. Я розумію, що це значить, але повторювати соромно.

— Ввімкнути ліхтарі! — шепоче у темряві Вась-Вась. Три промені світла рвуть темряву, і вона поспішає утекти вниз, униз… Нам туди. Ленка ліхтарик не вмикає. Вона йде за мною і сопе. Ленка завжди сопе, коли сердита чи зосереджена.

Назустріч голосно тупотять кроки.

— А, ви вже… Швидко!

— Перший раз, чи що? — знизує плечима Вась-Вась.

Охоронець киває, спускаючись перед нами. Вась-Вась запитує в спину:

— Де тут у вас фаза?

Фазу ми знаходимо за поворотом, у розподільній коробці. Далі по коридору і ліворуч буде кімната, у якій зберігається диск. Охоронець повертається на пост біля входу на підземний поверх. Інша охорона зараз здає зміну поверхом вище. Там світло не відключалося, і вони ні про що не підозрюють. Переодягаються, складають автомати в спеціальну шафу, начальник розписується в журналі. На постах стоять троє. Може, четверо — Вась-Вась, не зовсім упевнений. Якби нам ще днів зо два…