Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

Мер підскочив на кріслі, як на гойдалці. Перебрав папери на столі. Потім попорпався в тумбі.

— Ось, знайшов нарешті! — І він простягнув папір Левові: — Почитайте...

Лев повертів аркуш у руках, сказав здивовано:

— Тут же нічого не написано. Що я маю читати?..

Змієборець нервово вихопив папір із рук нахабного вченого.

Пробіг по ньому очима.

— Ви з мене глузуєте? — запитав з притиском.

— Мені зараз, проти ночі, не до глузувань. Просто я здогадуюсь...

— Які здогади? — скипів мер. — Тут чорним по білому написано. Слухайте... — Змієборець почав читати: — «Дякую. Ваші знання допомогли мені злетіти. З повагою, Привид безрукого ката. P.S. Передайте вітання Левові Безрукому».

— Я не договорив, Юрію Даниловичу... Винятковість катових листів полягає в тому, що їх може прочитати лише адресат. У даному випадку — ви. Звідки я знаю? Бо я теж маю такого листа... І моя дружина каже, що я з неї глузую... Прошу... — Лев подав мерові останнє послання ката.

— Нема нічого... — промимрив Змієборець, розглядаючи аркуша. Раптом він його понюхав. Скривився. — Пахне, як у моєму кабінеті проти ночі. Звідки беруться ці затхлі запахи?

— Не знаю... Краще я вам прочитаю... — Безрукий забрав у Змієборця аркуша, впевнено, як щойно мер, прочитав свого листа. На відміну від міського голови, Левові лист пахнув свіжим небом.

— Що робити? — запитав по паузі Змієборець.

— Це вже питання, яке не любить сидіти склавши руки. І вкрай важливе. Саме воно щось та й може вирішити... Так от... — Лев вирішив від мера нічого не таїти. Розповів, як він був причетний до звільнення з ратуші привида безрукого ката... Аби голова міста не тішив себе ілюзіями, що до нього в гості завітала казка.

Юрій Данилович Змієборець довго боровся із змієм, який поселився у його голові... І не переборов... Змій переконав його, що він реальний. Попри суцільну дивину...

Кабінетом прошмигнув холод. Такі відчуття з часу падіння з вікна Безрукого вже не бентежили. Проте мер змінився.

— Хочете правду?.. — раптом запропонував Змієборець.

— Я її знаю... — Безрукий, як снайпер, націлився в очі збентеженого мера. — У миті, коли вас попускає передчуття, — карбував він, — ви переконані, що гаєте час на божевілля... І ви хочете мене прогнати... Це нормально. У мене таке було... Але, знову ж таки, наступної миті вас щось не пускає...

— Атож... — приречено погодився міський голова.

— Це все привиди. Вони з нами повсякчас. Просто... не даються чути... А зараз... Хіба ви не розумієте, що ми не самі? — запитав Безрукий.

Юрій Змієборець намагався вловити ритм дійсності. Зробивши декілька довгих вдихів-видихів, він запитав:

— Як повернутися до нормального життя?

— Не маю жодного поняття, — зізнався Лев. — Життя підказує поступово. Ось мене, приміром, зараз цікавить, на чому ви сидите?

Юрій Данилович зіскочив з крісла. Подивився на свіжу вм'ятину від своїх сідниць. Відсунув крісло, глянув на підлогу, під стіл. Знову взявся за крісло. Обстежив від ніжок і до спинки. Звичайне, трохи протерте, зручне крісло... Ні більше ні менше.

Безрукий не зводив очей з міського голови.

— Що? — запитав мер у цих очей. — Крісло як крісло... Де та смерть?..

— Якщо ви не проти, я поділюся з вами деякими здогадами. Бо маю досвід, як розгадувати зашифровані послання з іншого світу.

— Яке там «проти»? — обурився мер. — Ви зараз тут для того, щоб я щось зрештою зрозумів! І міг контролювати ситуацію... Або схибнувся остаточно... — докинув приречено.

— Але спочатку декілька навідних запитань. Ви щось знаєте про душу Львова?

— Знаю! Лише те, що вона є...

— Звідки?

— Відчуваю...

— Цього мало... — Безрукий міркував, з чого почати. — Отже, ми маємо застереження від привида ката, від мага, від дивної жінки про те, що ви сидите на смерті... Сон, де вас тероризує смерть і де дракон випиває річку... Схоже, Полтву, на якій стоїть Львів... Слова мага Наума Чортополоха, що привиди хочуть вкрасти душу Львова. Все?

— Ні... — Юрій Данилович боровся сам із собою. Швидше, із здоровим глуздом, який наказував йому мовчати.

— Якщо ви будете від мене приховувати деталі — у нас нічого не вийде. Самотужки у справі з привидами перемогти неможливо. Самостійно можна лише збожеволіти...

— Два роки тому у Львові побував один з чаклунів, який брав участь у «Битві екстрасенсів». Чули про таку передачу?

— Чув... І що?

— Так от. Він досліджував енергетику Львова. Побував у старих церквах, музеях, будинках, вилазив на Високий Замок, тиждень товкся тут, у ратуші...