Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

— І що? — Безрукий забув, що перед ним сам мер! «Щокав» до нього, як до якогось пацана.

— Він повідомив, що Львів поглинає темряву... Що темні сили пищать тут на кожному кроці, скуті світлом... І що гряде велика змова темряви проти Львова — місто хочуть умертвити!.. — Мер зблід. — Утопити!.. — додав він. — Так, чаклун сказав «утопити»... — промимрив ледь чутно. — Як уві сні...

— Ну, сон — це не документ, — мовив Безрукий. — Давайте про змову. Коли вона має відбутися? Казав щось про це ваш чаклун?

— Казав, — відповів мер. — 15 квітня 2015 року... Тобто вчора...

Безрукий скуйовдив свої кучері.

— Про це саме попереджає і привид безрукого ката. Ще один доказ...

— І ще екстрасенс підтвердив, що мером міста в цей час я є неспроста. Адже моє ім'я та прізвище — як у легендарного Юрія Змієборця, покровителя Львова... І це не простий збіг...

— Так... — заохотив мера продовжувати Лев.

— Чаклун також спрогнозував, що цього дня я осідлаю дракона... І якщо він мені відкриється, я врятую місто...

— Якого дня?

— 15 квітня 2015 року... А про який день ми говоримо?.. — Мера розізлило, що доцент поводиться з ним, як слідчий з підозрюваним.

Безрукий збагнув, що натрапив на ниточку таємничого клубка, який приховує секрет сидіння мера на смерті. Треба обережно розплутувати цього мотка, щоб не обірвати нитки. Аби, не доведи Боже, не випустити її з рук...

— А де ви були 15 квітня 2015 року?

— Тут, у кабінеті. В сесійному залі... Багато де був — я ж не прив'язаний до крісла! Ще водив іноземців на оглядовий майданчик ратуші... Ага, і в історичний музей забігав... Опівдні, перед обідом... З групою інвесторів... Їх цікавили деякі експонати... Робили фото... — Обличчя мера змертвіло, стало восковим. — У тому числі вони роздивлялися...

— Крісло дракона! — вигукнув Лев.

— Атож... дракона... — Застиглий мер заплющив очі. У голові зібрався такий вінегрет, інгредієнтів якого в реальному житті не було і в помині.

Незвичайні історичні експонати — це вже була стихія Безрукого. Він почав:

— Дивне крісло, атож! Повернута очима догори голова дракона слугує замість передніх ніжок крісла. Крила дракона — замість задніх. Вигнутий хребет — сидіння, а спинкою є хвіст. Якщо крісло перекинути догори дриґом, то дракон наче хоче злетіти... Крила його підняті... Я читав про одного екстрасенса, що втік від того крісла. Гнав, наче від дідька... Казав, що від нього йде смертельна енергетика... Екстрасенс був переконаний, що саме на цьому кріслі і відбувалися криваві обряди... Отак-то... Тому це крісло ще називають троном Сатани. Людей біля нього бере млосний страх... А вночі, кажуть, з крісла з'являється привид... — розповідав Безрукий.

— Я сидів на ньому... — ледь чутно мовив мер. — Мурашки тоді бігали по спині. А встати я не міг. Не мав сил. Допоміг інвестор. Ухопив за руку, мовив жартома: «Вставай, мере, чого розсівся, як на троні!..» Я його ладен був за це розцілувати... — Змієборець виглядав, як свіжопобілена стіна. — Що тепер?.. — запитав спантеличено.

— До речі, а ви в курсі, що першим приміщенням музею була міська ратуша? — Мер кивнув, мовляв, так. — Отож-бо... Не виключено, що крісло дракона з привидами ратуші добре знайоме... В цьому кріслі мусить бути якась зачіпка... Стовідсотково. Треба мчати в музей. Поки не пізно.

— Як? Проти ночі?

— Проти ночі саме й час. Привиди оживають... Так що... Телефонуйте, домовляйтеся... Тим паче, музей тут, на місці. Лише площу перейти...

— Це божевілля!..

— А що нині не божевілля?.. Де ви бачите нормальність, Юрію Даниловичу?.. Такий час... Просто не всі до божевілля доростають... Шлунок не пускає... Ви погоджуєтеся, що дбати лише про шлунок — це не істинне призначення життя?..

— Так. Але...

— «Але» у цю мить має єдине продовження: але ми мусимо негайно дослідити крісло . І не будьте наївним — не думайте, що в цю гру вплутані тільки ми. Кілька цікавих екземплярів рвуться виконати свою роботу. І далеко не факт, що не поп'ють нашої крові...

Директор історичного музею Пошуковець Степан Васильович переднічного дзвінка мера злякався.

— Слухаю, — мовив насторожено. — Щось сталося?

— Ні. Все нормально. Просто у мене зараз у кабінеті є один схиблений вчений-етнограф, і він хоче подивитися на крісло дракона. Те, що ви мені з друзями показували...

— Знаю. А чи не міг би ваш учений зачекати до ранку? — запитав директор з надією.

— Не може... — відповів мер.

— Юрію Даниловичу, тут така делікатна справа з тим кріслом... Навіть не знаю, як вам це пояснити... Ну так, щоб ви не подумали, що я...