Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

Тепер можна потішитися з мера і вченого. Вони стояли посеред музею розчаровані, дивилися на мертве крісло дракона і мовчали. Мчали, щоб побачити сенсацію, а вгледіли мертву тишу... Може, їхні душі і бачили дракона, але вони не мали куди передати інформацію. Бо людські голови давно позабивані всіляким мотлохом і до нового зачинені. Вони перемелювали те, що їм оптом завантажили ще змалечку, коли перестали вірити в дива... Що поробиш, нещасні ці люди... Вони не можуть збагнути, що їхня черепна коробочка маленька, як макове зерня. Що тих мізків — жменька, і то вони зморщені, щоб триматися купки, аби людина хоч трошки могла мислити. Інакше пропаде... Щоб до тієї черепної коробочки потрапило щось нове — треба вивільнити місце... А люди не бажають вивільнити місце. Вони скупі. Вони не ладні позбутися мотлоху. Сподіваються, що колись та й знадобиться. Тримають на чорний день. Тому їхній мозок — це смітник, який не чистять. Сміття там лише пресують. До самої смерті. Єдину чистку роблять тільки хробаки. Коли чистка вже нікому не потрібна...

Щоб хоч трохи мера і доцента розрадити, Домовина дмухнув на двері. Вони застогнали. Але ув'язнені в тілах люди подумали, що це протяг...

«Чим їх здивуєш, коли вони щодо див закриті?» — розчарувався Домовина і помчав працювати. Часу багато — він вічний. Але щоб устигнути багато, треба все робити вчасно. Привид не відкладав справ у довгий ящик — він же не людина. Хоча як би хотів нею стати знову! Народитися пухнастим малям, прожити гідне життя — і злетіти в небо! Блаженство!.. Але, як то кажуть, кесареві — кесареве, а привидам своє робить...

А ще головний привид Львова Домовина дивувався, чому смерть була такою переляканою у мить, коли, наче спалах, з'явився текст. Невже вона теж не знала, що там написано, а вгледівши, відчула для себе загрозу? Скільки привид знав смерть, він жодного разу не бачив у її очах страху... З ким, з ким, а зі смертю Домовині ох як не хотілося воювати! Зрештою, ворогів знищують, щойно вони з'являються, а смерть поки що — друг...

Домовина ввійшов у кабінет. Усівся за стіл. Увімкнув комп'ютер. Мер, скоріше за все, нині вже не повернеться. Можна спокійно, без смороду попрацювати.

Відкрив повний перелік привидів Львова. Серед них для виконання місії треба було вибрати трьох. Найбільш підходящих. Щоб і своїми мізками шурупали, і чужими могли повелівати. Щоб не губилися, потрапивши в складну ситуацію, адже не секрет, що доведеться працювати і в гарячих точках, які люди називають «святі місця». І щоб, чого доброго, не думали зрадити, бо свобода, хоч і тимчасова, все ж таки свобода... Манить своїм польотом, як гріх...

Добре, що світовий банк привидів виділив для цієї місії достатньо енергії. Бо в банку привидів Львова енергії як кіт наплакав. Вистачає хіба для того, щоб Домовині злітати на Собор. Такі часи... Криза... А з тої енергії, яку виділив світовий банк, можна організувати повноцінне вселення трьох привидів у людські тіла. Затратна справа, але що поробиш?.. Більше, фактично, не потрібно. А двох все-таки замало. Всяке буває — краще підстрахуватися. Головний привид Брюсселя, правда, скупердяй рідкісний, хотів зекономити, наполягав на виділенні енергії для вселення двох привидів, але Домовина переконав Собор, що ризик у такій надважливій операції треба звести до мінімуму...

Закукурікали треті півні. Домовина не спішив. Довго зупинявся над іменем із списку і наче перевтілювався в іншого привида. Намагався його відчути повністю, передбачити поведінку і користь, яку той може принести під час виконання завдання.

Коли ніч почала збирати манатки, щоб іти геть з міста, головний привид Львова зробив свій вибір. Він набрав на комп'ютері:

1. Домовина.

2. Чернець.

3. Чорна дама.

Щодо себе — сумнівів не було. Він мусить піти, щоб керувати місією. Головному привидові відсиджуватися в ратуші, ховатися за чужими спинами не личить.

Чернець — привид з підземелля Єзуїтського собору. Колись продав душу дияволові. Кмітливий. Метикуватий. Досвідчений. Сильний. Гарячих точок уникає, але коли треба — мчить у гущу небезпеки без вагань.

Чорна дама — молодий привид з кав'ярні, що розміщена в підземеллі, на розі вулиць Руської та Федорова. Вибір для Домовини важкий. Але її характеристики точно знадобляться. Бо крім кмітливості, метикуватості, досвіду та сили потрібна ще зваба... Хоча кмітливості і метикуватості їй теж не бракує... Чорна дама була красунею хоч куди. Всім женихам відмовляла. А попалася на каві. Якийсь лоботряс звабив її ще не знаним тоді чудодійним напоєм. Чорна дама була такою вдячною, що, крім тіла, здуру віддала женихові ще й душу. Тепер блукає підземеллям. Можна лише здогадуватися, хто був тим женихом... Але Чорна дама напою не розлюбила. Від неї лине такий аромат кави, що просто дурманить...