Дмитро Білий - Басаврюк XX

16 червня. Професор дуже стурбований. Йому здається, що за ним стежать, і це пов'язане з його дослідженням. Я розповів йому про останні події у нашому маєтку і «Чернецькому лісі». Курц заявив, що це цілком вкладається в його висновки. Нарешті він познайомив мене з головними дослідженнями своєї п'ятдесятирічної праці. Передаю його дивовижну розповідь майже дослівно:

«Коли мені було двадцять років, я був впевнений, що знаю все. Фундаментальний рівень викладання історії, філології і філософії у франкфуртській класичній гімназії, а потім в берлінському університеті, де мені пощастило слухати лекції самого Ріккерта, створили ілюзію того, що в нашій науці для мене незрозумілого не залишилося. Хроніки династій і держав, дії героїв і політиків були величні, мужні і логічні. Після Віденського конгресу Європа забула, що таке справжні потрясіння, тим більше, що і Наполеон дотримувався певних правил, які наша цивілізація прийняла для надання відтінку чинності війнам і завоюванням. Моє сторіччя закінчується — воно було пристойним, стабільним, романтичним і самовпевненим. Воно створило ілюзію всемогутності людського розуму і шляхетності людської природи. Боюся, що наступне століття розвіє цю облуду.

Чим більше я уходив в осягнення і відчуття історії, тим більше з розпачем розумів, що я був таким же, як моє сторіччя, — захопленим оптимістичним ідеалістом, який, втім, не бачив нічого, окрім власного самозахоплення. Поступово, з набуттям певної мудрості і знань, минулі сторіччя і епохи спалахнули переді мною таким всесвітнім жахом, що я опинився на межі божевілля. Чому провидіння дало мені змогу відчути історію, опинитися в ній, жахнутися неї і не збожеволіти? Я почав працю. Я інтуїтивно йшов по цих темних віках — переді мною проходили релігійні різанини в ім'я вищого блага, знищення народів задля їх добра, катування, страти і страждання. Варварські орди руйнували квітучі цивілізації, палали бібліотеки, і носії знань гинули від рук катів, народи, які вважали себе культурними і просвіченими, розпадалися на непримиренні партії і з насолодою знищували самі себе в братовбивчих війнах. Я обминав дослідження завойовницьких війн — в цілому їх можна було пояснити, — я зупинився на найжахливішому — революціях і внутрішніх громадянських війнах — на природі явища, яке я назвав світовим жахом.

Я поринув у нестерпний біль розпаду народу, родини, людини, звичних правил, законів і табу.

Я розумів, щоб відкрити цю таємницю сатани, необхідно знати все, — я і мої чисельні асистенти збирали й аналізували дані про все, що супроводжувало ці періоди загального розпаду, або світового жаху. Дані про обіг зірок і планет, про зловісні легенди і пророцтва, звичаї і традиції самознищених народів, єресі та вчення, статистичні дані про центри розповсюдження революційного чи фанатичного божевілля, хроніки і народні пісні, геологічні і археологічні знахідки, рукописи, рунічні надписи, стародавні пророцтва і одкровення — всі вони примушували мене довгими десятиріччями шукати в них істини, прозріння чи божевілля. Боюся, що я знайшов там все — істину, прозріння і божевілля. Мої асистенти не витримували. Вони божеволіли під час експедицій, пиячили, завершували життя самогубством, ставали релігійними фанатиками або просто тікали від роботи, про яку ходили дикі чутки. Я був фанатиком своєї ідеї, я заснував нову релігію наукового дослідження, я став на прю з дияволом… а може, з Богом.

Мій метод був простий — я шукав спільні закономірності в міжусібних трагедіях, які розігрувалися у світовій історії протягом тисячоліть, починаючи від заколотів черні в стародавньому Єгипті, через громадянські і релігійні війни в Римі, «темні віки», вогнища інквізиції, Велику європейську різанину від Реформації до Тридцятирічної війни (ці сто років стали першою загальноєвропейською спробою Апокаліпсису), революцію в Англії, яка так і не змогла позбавитися британської респектабельності, і революцію у Франції, в якій вже ясно проступили обриси Звіра. Я шукав закономірностей, моторошної спільної логіки, — в іменах, подіях, ландшафтах і ідеологіях.

І ось наслідок цієї праці. Наслідок аналізу десятків тисяч даних і майже містичного прозріння,» — професор Курц протягнув мені величезний за обсягом рукопис. Його очі палали, як у пророка, і були божевільними водночас. — «Зараз я не можу тобі його дати. Це прирече тебе на загибель, хоча ти і так приречений… Як всі в цьому сторіччі. Але я зрозумів, — ні, не природу жаху, але механізм його дії. Слухай уважно і повір мені… Зло, яке творять люди, не зникає — воно стає енергією, такою, як всі інші види енергії, воно зберігається там, де було створено, і може регенеруватися. Хтось здійснює цю регенерацію: можливо, таємні організації, які поклоняються злу, і про які, попри всю величезну кількість літератури, ми нічого не знаємо, релігійні апокаліптичні секти, і не тільки секти, володарі ворогуючих країн, народи, що вважають себе богообраними… Це не так важливо — вони можуть виступати під різними іменами, — важливо і жахливо те, що вони можуть не просто регенерувати і посилювати зло, вони навчилися модифікувати його в різних видах, досягаючи своєї мети. Вірогідно, що це вміння вдосконалювалося одночасно з розвитком людства і розповсюдженням цивілізації.