Олег Авраменко - Заборонені чари

„Маріко, люба моя,“ — з ніжністю й сумом думав він, дивлячись удалину, де за вигином річки починався густий незайманий ліс. — „Ти навіть не уявляєш, як наші бояться тебе. До дрижаків бояться. А я боюся за тебе…“

Коли Аліса заснула, Маріка ще зо півгодини вертілася в ліжку — сон уперто не хотів до неї йти. Вона вже не була така напружена, як увечері, але тривожні думки не давали їй спокою, все сновигали й сновигали в її голові.

Врешті Маріка зрозуміла, що не заспокоїться, поки не налагодить портал. Ствердившись на цій думці, вона обережно, щоб не потурбувати Алісу, вибралася з ліжка і передовсім пройшла до ванної. Там скористалася туалетом, потім умилася й розчесала перед дзеркалом своє волосся. Коли Маріка вперше потрапила до цього світу, вона виявила тут багато чого дивного та незвичного, але ванна кімната зацікавила її хіба що своїм устаткуванням. У Мишковарі, як і в усіх оселях Конорів, також були водогін та каналізація, що справно функціонували завдяки спеціальним чарам. А тут ніяких чарів не потребувалося, все гарно працювало й без них, завдяки досконалішим технологіям.

Маріка повернулася до спальні, надягла панчохи, накинула поверх своєї короткої нічної сорочки халат і підійшла до шафи, за якою знаходився ще не налагоджений портал. У кімнаті горів лише один слабенький нічник, і якщо біля ліжка світла вистачало, то в цьому кутку було затемно. Після недовгих вагань Маріка клацнула пальцями, подумки надсилаючи команду, і наступної миті спалахнула лампа в торшері, заливши спальню м’яким, але досить яскравим світлом. Аліса щось промимрила вві сні, перекинулась на інший бік, увіткнулась обличчям у подушку і продовжувала спати.

Намагаючись не шуміти, Маріка розчинила навстіж дверцята шафи і взялася до роботи. Тепер справа пішла на лад. Без особливих зусиль над собою Маріці вдалося цілком зосередити свою увагу на порталі, за весь цей час вона не припустилася жодної серйозної помилки, і вже через двадцять хвилин було налагоджено останній контур.

Коли портал активувався, і простір під осяйною золотою аркою застелив густий туман, Маріка мало не завищала від захвату. Лише останньої миті, згадавши про Алісу, вона втрималася від бурхливого прояву своїх емоцій.

А радість переповнювала її до краю. Це був перший портал, що його Маріка самостійно спорудила від початку й до кінця. Для неї зовсім не важило, що вона виконала цілком звичайну, хоч і дуже кропітку роботу, яка не йшла в жодне порівняння з тією справді видатною подією більш ніж трирічної давнини, як оживлення материного порталу й відкриття шляху до іншого світу. Наразі Маріка про це не думала, а просто раділа своєму новому досягненню. Маючи непересічні здібності і, що також важливо, усвідомлюючи свою непересічність, вона, разом з тим, не могла вважати себе цілком дорослою, поки не спорудить власний портал. Це була її манія, її нав’язлива ідея. Навіть той факт, що багато Конорів задовольнялись успадкованими від предків порталами і не будували собі нових, нітрохи не вгамовував її творчу сверблячку…

Маріка примусила себе заспокоїтись і знов зосередила всю увагу на порталі. Тепер залишалося останнє — протягти „нитки“ до інших порталів Конорів. У тому випадку, коли будівничий порталу не мав доступу до жодного з уже діючих, на цьому завершальному етапі доводилося вдаватися до сторонньої допомоги, щоб отримати першу „нитку“. Але Маріка не потребувала нічийого сприяння. В її руках було аж чотири „нитки“, що тяглися до Мишковара, до Любляна, до Зали Дванадцяти і в підземелля Норвіка, до старого порталу Конора-пращура.

Природним чином Маріка обрала свій портал у Мишковарі. Єдине, що від неї вимагалося, це відкрити його і встановити безпосередній контакт між обома порталами. Увесь подальший процес відібрав не більше хвилини і проходив без Марічиного втручання. Новий портал звернувся до мишковарського з проханням познайомити його з іншими порталами, у відповідь мишковарський надав у його розпорядження свої „нитки“, а новий з їх допомогою сповістив про себе решту порталів і приєднався до „сім’ї“. Це аж ніяк не значило, що він відкрив своє розташування чи повідомив особу господаря. Просто тепер інші Конори виявлять, що від їхніх порталів у невідомому напрямку протяглася ще одна „нитка“ — якщо взагалі помітять її серед тисяч інших „ниток“.

З появою „ниток“ портал став готовий до повноцінної роботи. Проте Маріка вже не раділа. Зненацька її пройняла жахом думка, що, можливо, вона сама виказала себе тим загадковим впливовим людям, коли експериментувала з дивними , за її власним визначенням, „нитками“ порталу Конора МакКоя. Таких ниток Маріка нарахувала близько двох сотень, їхня дивність полягала в тому, що інші портали Конорів не знали про їх існування. Між усіма порталами „сім’ї“ регулярно відбувався обмін інформацією про „нитки“, але давній портал Конора-пращура, справно сповіщаючи про себе, водночас уперто мовчав про наявність дивних „ниток“. Складалося враження, ніби він належить одразу до двох „сімей“ порталів, що з якихось незрозумілих причин не можуть об’єднатися в одну „сім’ю“.