Олег Авраменко - Заборонені чари

— Що одружишся з нею?

— Так. І я… я був згоден жити з нею в її світі. Навіть заради кохання вона не відмовилася б від своєї батьківщини, від рідних, від свого високого становища.

— А ти ладен був відмовитись від усього, — не запитала, а констатувала сестра.

— Я ладен був на все. Збирався безпосередньо перед утечею обернути всі свої гроші на золото та коштовності… А втім, тепер це не має значення. Коли я зрозумів, що Маріка не для мене і ми не зможемо бути разом, то викинув ці дурощі з голови.

Кілька хвилин Джейн мовчала. Спершись на поручні, вона неуважно дивилася за борт і про щось думала. Потім знову повернулася до Кейта і сказала:

— А це непогана ідея.

— Що?

— Оселитись у цьому світі. Обмінявши твої гроші на золото та коштовності, ми станемо тут дуже багатими людьми і зможемо жити в своє задоволення. — Джейн присунулася до брата і пристрасно поглянула йому в очі. — Жити й кохати одне одного. Упевнені в майбутньому, без страху перед тим, що наші… гм, колишні наші знайдуть нас. А мамі ми надішлемо листа, пояснимо все і попросимо не переживати за нас.

Кейт похитав головою:

— Ти кажеш так, не подумавши. Ти не зможеш нормально жити в цьому світі, не зможеш пристосуватися до тутешніх умов і задовольнятися місцевим побутом. Ми тут лише вісім днів, а скільки я вже чув від тебе нарікань. І це при тому, що я бачу, як ти намагаєшся терпіти всі незручності, не вередувати, не скаржитися на все поспіль. Ти теплична квіточка, люба, ти надто звикла до комфорту нашого світу, звикла до тих приємних дрібничок, що їх тут не купиш ні за які гроші. Тобі багато чого бракуватиме…

— Я знаю, Кейте. Знаю, що мені буде важко. Знаю, що нарікатиму, скаржитимусь, вередуватиму. Проте я не згодна, що не зможу нормально тут жити. Інші люди можуть — і я зможу. Я докладу всіх зусиль, щоб пристосуватися до тутешніх умов, звикнути до тутешнього побуту, змиритися з тутешніми порядками. Звичайно, ти маєш рацію: я теплична квіточка, і мені багато чого бракуватиме. Та все одно тут буде краще, ніж у нашому світі, де нам доведеться весь час переховуватись… а врешті-решт нас таки знайдуть. Ми з тобою кепські конспіратори, погодься.

— Це правда, — неохоче визнав Кейт. — Але я певен, що…

Він замовк, не закінчивши своєї думки, бо побачив, як по трапу на пів’ют підіймається чепурно вдягнений юнак сімнадцяти чи вісімнадцяти років — високий, темноволосий, з пронизливими синіми очима, які дивовижно контрастували з його оливковою шкірою. Це був їхній супутник у морській подорожі, ібрійський шляхтич домул Октавіан Марку Траяну. (Перфікс „домул“ приблизно відповідав слованському „ґазда“ або англійському „сер“, а наявність двох власних імен указувала на приналежність до середнього прошарку аристократії. Як уже знав Кейт, в Ібрії не було спеціальних шляхетських титулів, на зразок баронів, графів та герцогів, зате існувала ієрархія за кількістю власних імен — одного, двох або трьох. Право носити два чи три імені було спадковим і надавалося королем.) Октавіан мешкав у столиці Ібрії й обіймав при королівському дворі якусь посаду — мабуть, незначну, оскільки подорожував з невеликим почтом, що складався лише з трьох слуг. До Мишковича він їздив за нареченою і тепер віз додому молоду дружину Боженку.

Знайомство Кейта та Джейн з Траяну не можна було назвати приємним. Октавіан був щиро переконаний, що найкраща каюта на кораблі мала належати йому з Боженкою, і навіть слухати не хотів пояснення капітана, що ця каюта вже зайнята. Кейт заплатив за подорож на „Самотній зорі“ ще напередодні, а подружжя Траяну з’явилося чи не в останню мить — вони банально проспали відплиття свого корабля і мусили шукати місце на іншому. Надане їм приміщення майже не відрізнялося за розмірами й оздобленням, хіба що каюта Кейта і Джейн знаходилася поруч із капітанською, тому отримати її було для Октавіана питанням не так зручності, як престижу. Кейт не бажав сваритися з супутником, тому запропонував помінятися каютами, але тут капітан пішов на принцип і оголосив, що ніякого обміну не буде, а все залишиться, як він сказав.

Октавіанові довелося змиритися зі своєю поразкою, і весь перший день він вовком позирав на Кейта, ніби той завдав йому смертельної образи. Проте надвечір з’ясувалося, що Джейн не гаяла марно часу і встигла потоваришувати з Боженкою. Невідомо, що відбулося між молодим подружжям уночі, але наступного ранку Октавіан Траяну сам підійшов до Кейта і Джейн, вибачився перед ними за свою нестриманість і попросив забути про вчорашній інцидент. Вони відповіли, що вже забули, а відтак між обома парами запанували мир та злагода. Дізнавшись, що його нові знайомі також збираються до Паланти, Октавіан запропонував їхати разом — як виявилося, в Канабрі на подружжя Траяну чекав невеличкий озброєний загін, що мав супроводжувати їх у дорозі. Кейт і Джейн радо пристали на цю пропозицію, яка була для них справжнім подарунком долі. Тепер вони могли більш-менш спокійно дивитися в найближче майбутнє і не думати про те, як їм безпечно дістатися до ібрійської столиці.