Джон Толкін - Гобіт, або Мандрівка за Імлисті Гори (іл.)

Балінові доручили стежити за наглядачем і дворецьким, щоб, коли ті прокинуться, попередити решту втікачів, які пройшли в суміжний льох із лядою. Не можна було втрачати й хвилини. Більбо знав, що скоро мають прийти кілька ельфів, яким велено спуститися вниз і допомогти дворецькому поскидати в потік порожні діжки.

Той порожняк уже й стояв рядами посеред льоху, чекаючи, щоб його скинули на воду. Декотрі були барила з-під вина, і з них небагато пуття, адже треба вибивати дно, а це не обійдеться без гуркоту, і потім те дно нелегко вставити.

Але серед порожняку було й чимало діжок, у яких привозили до королівського палацу всяке інше добро — масло, яблука тощо.

Втікачі швидко знайшли тринадцять діжечок, у кожній з яких було досить місця для одного гнома. Декотрі то й занадто просторі були, і гноми, влазячи кожен у свою посудину, тривожно думали, як їх трястиме та стусатиме, хоч Більбо старався щосили, вишукуючи соломки чи ще чогось і вмощуючи кожного настільки зручно, наскільки дозволяв час. Нарешті дванадцять гномів запаковано. Найбільше клопоту завдав Торін, що крутився, вертівся, бурчав у своїй діжці, мов великий пес у малій будці. Останній умощувався Балін — цей дуже бідкався, що немає дірок, через які надходило б повітря, і твердив, ніби вже задихається, хоч Більбо ще й не приладнав зверху накривки. Гобіт робив усе можливе, щоб законопатити щілини в діжках із пасажирами та якомога щільніше закріпити накривки. Він знову лишився сам-один, бігаючи від діжки до діжки, затикаючи найдрібніші щілини й сподіваючися без надії, що його задум таки здійсниться.

Все це було зроблено дуже вчасно. Не минуло й двох хвилин відтоді, як Більбо приладнав накривку на Балінову діжку, коли здаля долинули голоси, замерехтіло світло. Сміючись, розмовляючи та наспівуючи уривки пісні, у льохи ввійшло чимало ельфів. Вони полишили веселий бенкет в одній із зал і хотіли вернутися туди якомога швидше.

— Де ж старий Галіон, дворецький? — спитався один. — Сьогодні ввечері я не бачив його за столами. А мав би тут бути — показати нам, що треба зробити.

— Я розсерджусь, якщо старе вайло спізниться, — озвався другий. — Не маю ніякого бажання нидіти тут, поки нагорі співають пісню!

— Ха-ха! — засміявся третій. — Спить старий негідник, поклавши голову на глек.

Зробив невеличкий бенкет для самого себе й для свого приятеля наглядача.

— Трусни його! Розбуди! — нетерпляче закричала решта.

Галіонові аж ніяк не сподобалося, що його труснули й розбудили, і сердито йому стало, що з нього ще й сміються.

— Ви всі спізнилися, — огризнувся він. — Я тут внизу жду не діждуся вас, а ви, хлопці, п'єте собі, гуляєте, забувши про свої доручення. Що ж тут дивного, коли я стомився чекати й заснув?

— Що ж тут дивного, — підхопили ельфи, — коли причина ось під рукою, налита в глек! Ну ж, дай нам скуштувати свого снодійного, а тоді вже й до роботи! Не буди того ключаря — по ньому видно, що хильнув свою частку.

Ельфи випили всі по одній і раптом страшенно звеселилися. Але не зовсім утратили тяму.

— Рятуй нас, Галіоне! — загукали декотрі.— Ти зарані почав бенкетувати, і в голові у тебе все переплуталось! Ти поставив тут кілька повних діжок замість порожніх, якщо взагалі вага щось важить!

— Працюйте, працюйте! — гарикнув дворецький. — Яку там вагу відчувають руки гулящого п'яниці! Ці бочки мають бути скинуті в річку і ніякі інші. Робіть, що кажу!

— Гаразд, гаразд, — відказали ельфи, котячи діжки до отвору. — Ти відповіси, якщо повні бочки королівського масла й вина будуть скинуті в річку, щоб озеряни погуляли на дурняк!

Отакої вони співали, коли перша діжка, а за нею друга, погуркуючи, покотилася до темного отвору, а тоді — штовх! — і полетіла в холодну воду, що хлюпотіла за кілька футів унизу. Котра діжка справді порожня, котра впакована дбайливо, з гномом усередині,— всі, одна по одній, летіли вниз, стикаючись і стукаючись, — гуп! — на ті, що скупчилися внизу, з виляском — у воду, вдаряючись об стіни тунелю, штовхаючись, тручись одна об одну, — і відпливали за течією, підскакуючи на хвильках.

І тут Більбо несподівано добачив слабке місце у своєму плані. Напевно, й ви помітили ту слабинку ще раніше і посміювалися з гобіта; але я не думаю, щоб на його місці ви справувалися хоч наполовину так добре, як він. Звісно ж, він сам не сидів у діжечці, та, хоч би й заліз у яку, все одно нікому було його запакувати, закріпити накривку! Схоже було на те, що цього разу Більбо таки напевне відстане від товаришів (майже всі вони уже попадали в темну діру), залишиться один-однісінький і муситиме вічним злодюжкою до смерті никати в печерах ельфів. Адже, хай би навіть зараз-таки він зумів проскочити через горішні ворота, надто мало було надії, що він коли-небудь відшукає гномів.