Джон Толкін - Роверандом

Одначе, хоча йому і бракувало часу на чарівниць, Толкін цілком віддавався Чарокраю, країні, за означенням Більбо Торбина, «драконів, ґоблінів і велетнів», країні, де можна почути про «порятунок принцес і несподіваний успіх удовиних синів». Уміщені в цій книзі розповіді та вірші свідчать, що Толкін випробовував різні шляхи, щоби підступитися до небезпечних королівств: таких або інших, але однаково мислетворчих, оригінальних, незалежних. Вони, можна сказати, є тими картинами Дрібнички, що їх він не «поприкріплював кнопками до країв свого грандіозного полотна». Вони спокусливо натякають на існування керунків, які й надалі можна досліджувати (наприклад, пізніша ненаписана історія Маленького Королівства Фермера Джайлза). І демонструють доволі різні перспективи Толкінового натхнення, які охоплюють принаймні сорокарічний часовий проміжок і тривають від зрілості до старості. А ще, виявляється, нам чимало відомо про те, як саме кожна з них постала до життя.

Історія «Роверандома», опублікованого щойно 1998 року, почалася більш ніж за сімдесят літ до того — як розповідь, складена з єдиною конкретною метою: втішити хлопчика, котрий загубив свого іграшкового собаку. У вересні 1925 року родина Толкінів — батько, матір і троє синів: восьмирічний Джон, п'ятилітній Майкл і малюк Крістофер — вирушили у відпустку до приморського містечка Файлі в Йоркширі. На той час улюбленою іграшкою Майкла був маленький пес, якого він усюди брав зі собою. Якось, спустившись із батьком і старшим братом на пляж, хлопчик поклав песика на землі, щоби побавитись, а коли повернувся по іграшку, то не зміг її знайти: песик був білий із чорними плямами, і на білому, вкритому галькою березі його геть не було видно. Батько та обидва хлопчики безуспішно шукали його і того дня, і наступного, а потому на пляж налетіла буря й унеможливила подальші пошуки. Щоби підбадьорити Майкла, Толкін вигадав історію, в якій іграшковий Ровер був зовсім не іграшкою, а справжнім песиком, котрого перетворив на іграшку сердитий чарівник; згодом іграшка зустріла на пляжі іншого, по-дружньому налаштованого, чарівника, котрий вирядив песика назустріч різноманітним пригодам і випробуванням, аби той став знову справжнім собакою та повернувся до свого власника — «Другого» хлопчика. Як і всі Толкінові історії, ця розрослася, її записали й оздобили авторськими ілюстраціями, зробленими, ймовірно, на Різдво 1927 року, а остаточного вигляду вона набула приблизно в той самий час, що й «Гобіт» — 1936 року.

Крім того пляжу в Файлі, де Ровер зустрівся з пісковим чарівником Псаматосом, у «Роверандомі» є три основні місця дії: світлий бік Місяця, де височіє вежа Місячанина; темний бік, де діти, коли засинають, спускаються місячною стежиною в долину снів і там бавляться, а також підводне королівство морського правителя, куди подався сердитий чарівник Артаксеркс, обійнявши посаду Тихоокеанського й Атлантичного Мага, або ж ТАМа. І на Місяці, й під водою Ровер знайшов друзів-песиків: місячного та морського. Обох їх теж звали Роверами, тому його самого почали іменувати Роверандомом. Усі троє постійно потрапляли в халепи, то роздражнивши Великого Білого Дракона — на Місяці, то розворохобивши Морського Змія — на дні океану. Змієві порухи спричинили шторм, подібний до того, який розкидав гальку в Файлі, а Роверандом тим часом уже плив на спині велетенського кита Уіна через Тінисті Моря аж ген поза Магічні Острови, майже до самого узбережжя Ельфійської Оселі та світла Дивокраю, — в цьому місці Толкін був найближчим до того, щоби долучити цю історію до своєї великої міфології. «Мені добряче перепаде, якщо про це довідаються», — каже кит Уін, хутко пірнаючи, і про те, що трапиться з Валінором, нам уже не кажуть нічого.