Філіп Пуллман - Північне сяйво

розплющити очей: вони, здавалося, змерзлися. Але Пантелеймон лизнув її у вічі, щоб лід на її віях розтанув, і невдовзі дівчинка побачила молодого ведмедя, який говорив до неї у місячному сяйві.

Вона двічі намагалася підвестися, але обидва рази падала.

Ведмідь сказав: «Сідай на мене», — і схилився, підставляючи їй свою широку спину. Притискаючись до нього та ледве не падаючи, вона-таки втрималася. Він повіз її до впадини між скелями, де вже зібралося багато ведмедів.

І серед них також був хтось маленький, хто побіг до неї і чий деймон кинувся, щоб привітатися з Пантелеймоном.

— Роджере! — скрикнула вона.

— Йорик Бернісон змусив мене залишитися тут, у снігах, поки він буде забирати тебе — ми випали з кулі, Ліро! Після того як впала ти, нас віднесло ще на багато миль, а потім пан Скоресбі випустив ще трохи газу, і ми врізалися у скелю та впали з такого схилу, якого ти ще ніколи не бачила! І я не знаю, де зараз пан Скоресбі та відьми. Поряд були лише я та Йорик Бернісон. Він одразу ж побіг сюди, щоб знайти тебе. Мені розказали про його двобій…

Ліра озирнулася. Під керівництвом старого ведмедя полонені люди будували тимчасовий притулок для себе з викинутої на берег деревини та залишків вітрил. Здавалося, вони були задоволені тим, що їм дали якусь роботу. Один з них намагався викресати кременем вогонь.

— Ось трохи їжі, — сказав ведмідь, який розбудив Ліру. Свіжий тюлень лежав на снігу. Ведмідь розітнув його

пазуром та показав Лірі, де нирки. Дівчинка з'їла одну з них сирою: вона була теплою, м'якою та надзвичайно смачною.

— Покуштуй також жиру, — запропонував ведмідь і відрізав для неї шматочок. На смак жир був схожий на вершки з лісовими горіхами. Роджер спочатку вагався, але потім повторив її приклад. Вони їли жадібно, і за кілька хвилин Ліра вже повністю прокинулася та почала зігріватися.

Вона озирнулася навколо, витираючи рота, але Йорика ніде не було.

— Йорик Бернісон розмовляє зі своїми радниками, — пояснив молодий ведмідь. — Він хотів бачити вас, коли ви поїсте. Йдіть за мною.

Він повів їх сніговим пагорбом на місце, де ведмеді вже почали будувати крижану стіну. Йорик сидів у центрі групи старих ведмедів і підвівся, щоб привітатися з нею.

— Ліро Красномовна, — сказав він. — Іди сюди і послухай, що я скажу.

Він пояснив причину її присутності іншим ведмедям, які, мабуть, вже знали про неї, але в будь-якому разі вони звільнили їй місце та поводилися з нею дуже чемно, ніби це була королева. Вона відчувала надзвичайну гордість, сидячи поряд зі своїм другом Йориком Бернісоном під велично сяючою в полярному небі Авророю та приєднавшись до розмови ведмедів.

Виявилося, що правління Йофура Рекнісона сприймалося як чари. Деякі пояснювали це впливом пані Кольтер, яка відвідала їх перед вигнанням Йорика, хоч сам він того не знав, та подарувала Йофуру багато дарунків.

— Вона дала йому зілля, — сказав один ведмідь, — яким він таємно нагодував Хільмура Хільмурсона і яке змусило його забутися.

Хільмур Хільмурсон, здогадалася Ліра, був тим ведмедем, якого вбив Йорик і чия смерть стала приводом для його вигнання. Отже, пані Кольтер була причетна до цього! Але це ще було не все.

— Існують людські закони, що забороняють деякі речі, які вона планувала здійснити, але людські закони не діють у Свольбарді. Вона хотіла відкрити тут ще одну станцію на зразок Больвангара, але ще гіршу, і Йофур збирався дозволити їй це зробити, незважаючи на всі звичаї ведмедів — люди приїздили сюди чи були тут в'язнями, але вони ніколи

не жили та не працювали в цьому місці. Потроху вона хотіла затвердити свою владу над Йофуром Рекнісоном, а його — над нами, доки ми не стали б створіннями, що виконують лише її накази. І нашим єдиним обов'язком було б охороняти ту гидоту, яку вона збиралася тут створити…

Це розповідав старий ведмідь. Його звали Сорен Ей-сарсон, він був радником, і його переслідували під час правління Йофура Рекнісона.

— Що вона зараз робить, Ліро? — запитав Йорик Бер-нісон. — Коли вона почує про смерть Йофура, що вона робитиме?

Ліра вийняла алетіометр. Було не досить видно, щоб розібрати, що він говорить, але Йорик наказав принести факел.

— Що сталося з паном Скоресбі? — запитала Ліра, поки вони чекали. — Із відьмами?

— Відьом атакував інший відьмацький клан. Я не знаю, чи був він у союзі з відокремлювачами дітей, але вони у великій кількості патрулювали небо і атакували під час бурі. Я не бачив, що сталося з Серафіною Пеккала. Щодо Лі Скоресбі, то кулю знову потягнуло вгору, коли я випав з хлопчиком, а він на ній так і залишився. Але твій читач символів розкаже про їхню долю.