Кінг С. Сяйво (2010)

ББК 84(7СПО)

К41

STEPHEN KING THE SHINING

Перекладено за виданням:

King S. The Shining. — New York: Simon and Schuster, 2001

Переклад з англійської

Переклад з російської І.М. Аидрусяка (5%) і Google Translate (95%)

Художник-оформлювач Є. В. Вдовиченко

Цей переклад видано за узгодженням з видавничою групою “The Doubleday Broadway Publishing Group”, підрозділом компанії “Random House, Inc.”

Copyright © Stephen King, 2001

© I. M. Андрусяк, переклад українською, 2009 © Є. В. Вдовиченко, художнє ISBN 978-966-03-4523-2 оформлення, 2009

Присвячується Джо Гіллу Кінґу, який так і сяє.

Редактором цієї книжки, як і двох попередніх, був містер ВільямДж. Томпсон, людина мудра і розсудлива. Його вкладу цю книгу великий, і я вдячний йому за це.

С К.

У Колорадо — кілька найкращих курортних готелів у світі, але описаний на цих сторінках готель не має до них жодного стосунку. «Оверлук» і пов'язані з ним люди існують винятково в уяві автора.

...А ще в цій кімнаті... стояв гігантський годинник в оправі з чорного дерева. Його важкий маятник гойдався з монотонним приглушеним звуком, і коли... був нас вибити годину, з його мідних легенів виривався звук виразний і голосний, проникливий і на диво музичний, настільки незвичний за силою й тембром, що оркестранти змушені були... зупинятися, щоби прислухатися до нього.

Тоді пари мимоволі переставали кружляти у вальсі, компанія веселунів на мить ніяково завмирала, і поки годинник відбивав удари, блідли обличчя навіть найменш тямущих, а старші й розсудливіші мимоволі проводили рукою по лобі, відганяючи якусь невиразну думку. Але ось бій замовкав — і одразу ж веселий сміх наповнював кімнату; музиканти з посмішкою переглядалися, немов підсміюючись зі свого незбагненного переляку, і кожен тихенько клявся іншому, що наступного разу його вже не заскочать ці звуки. А коли збігали шістдесят хвилин... і годинник знову починав бити, знову було замішання і знову присутніх огортали сумяття й тривога.

І все-таки це було чудове й веселе свято...

Е. А. По, «Маскг Червоної смерті»

Сон розуму породжує чудовиськ. Ґойя

Коли сяє, то сяяти й буде. Приказка

Джек Торренс подумав: «Але ж і настирний цей курду-пель».

Уллман був заввишки п’ять футів і п'ять дюймів 1 1 1 фут — 30,48 см; 1 дюйм — 2,54 см. (Тут і далі — прим, перекп.) , а рухаючись, він метушився так, як зазвичай метушаться товстуни невисокого зросту. Акуратний проділ у волоссі, строгий темний костюм, який вселяв довіру. «Ось той, до кого ви можете прийти зі своїми проблемами», — промовляв костюм грошовитому клієнтові. А штатному персоналу повідомляв більш уривчасто й грубо: «Гей, ти, краще без фокусів». До петлиці була приколота червона гвоздика — може, для того, щоб ніхто з перехожих помилково не сприйняв Стюарта Уллмана за місцевого трунаря.

Слухаючи, що каже Уллман, Джек для себе вирішив, що за таких обставин, імовірно, не симпатизував би нікому, хто опинився б на його місці.

Уллман про щось запитав, але Джек пропустив це повз вуха. Вийшло недобре. Уллман належав до того типу людей, які фіксують такі промахи в уявному «Ролодексі» для пізнішого розгляду.

— Даруйте?

— Я питаю, чи ваша дружина розуміє, які обов’язки ви тут маєте виконувати. І звичайно, ваш син.

Погляд Уллмана ковзнув по резюме, що лежало перед ним.

— Деніел. Ваша дружина цим анітрохи не переймається?

— Венді — незвичайна жінка.

— І син у вас теж незвичайьий?

Джек зобразив широку р жламну посмішку.

— Принаймні ми воліли 6 так думати. Як на п’ятирічного він цілком самостійний.

Уллман не посміхнувся у відповідь. Він тицьнув Джекове резюме назад у папку. А папку — в шухляду. Тепер на столі не було нічого, крім прес-пап’є, телефону, лампи «Тензор» і бювару із заглибинами для вхідних і вихідних паперів. Обидві вони теж були порожні.

Уллман підвівся й пройшов у куток, до стелажу

— Будь ласка, обійдіть стіл, містере Торренсе. Поглянемо на плани поверхів.

Він повернувся з п’ятьма великими аркушами й розклав їх на блискучій рівній стільниці з горіха. Джек став у нього за плечима, відчуваючи, як гостро пахне від Уллмана одеколоном. Усі мої люди пахнуть «Англійською шкірою» або не пахнуть зовсім, — раптом ні з того ні з сього спало йому на гадку, і щоб стримати різкий неприємний смішок, Джекові довелося прикусити язика. За стіною слабко шуміла кухня готелю «Оверлук» — вона вже стихала після ленчу.

— Останній поверх, — уривчасто мовив Уллман, — горище. Суцільний мотлох, нічого більше. Із часів Другої світової війни «Оверлук» кілька разів міняв господарів, і, схоже, кожен наступний управляючий увесь непотріб відправляв на горище. Я хочу, щоб там усюди розкидали отруту й розставили пастки на щурів. Покоївки з четвертого поверху казали, що чутно шерехи. У це я, звісно, не повірив, але не повинно бути навіть одного шансу з тисячі, що в «Оверлуку» заведеться бодай однісінький пацюк.