Марина Дяченко - Одержима

— Дід розсердиться. Він уже сердитий. Хочеш, щоб він про все дізнався?

— А ви взагалі хто така?!

— І приготуй гроші, — не відповідаючи, продовжувала Ірина. — За таксі заплатиш сама.

— Йому це так не минеться, — сказала Аліса, помовчавши, й обидві зрозуміли, кого вона має на увазі.

Аліса винаймала квартиру недалеко від університету, удвох із подругою. Тієї дуже вдало не було вдома; поки Аліса, замкнувшись у ванній, приводила себе до ладу, Ірина заварила на кухні чай.

Напилася. Вмилась. Вийшла до передпокою, так-сяк поправила зачіску. З дзеркала на неї дивилася втомлена, бита життям, підтоптана жінка.

А за плечем стояв чоловік із тонкими, стиснутими в стрілочку губами.

— Чого дивишся? — запитала відьма ворожо.

Олег повагався. Дивитись, як вагається демон, було страшнувато; нарешті сказав зовсім не те, про що збирався (принаймні такий висновок зробила Ірина з його вигляду):

— Дізнайся, чи немає в неї алергії на що-небудь. Буває, коли людину кусає, наприклад, бджола…

— Немає в неї ніякої алергії. Вона здорова, як кінь.

— Ти її медичну карту дивилася?

— Олегу, я дивилась на її лице. Вона здорова.

— Проводка в будинку справна? Оголені дроти? Праска? Фен у ванній?

— Олегу…

— Ти рахувала, скільки разів сьогодні вона могла померти? На трасі, в кублі, на даху…

— Олегу, — втретє повторила Ірина, — жодна людина не може померти більше ніж один раз.

Його обличчя ледь змінилося. Ірина не змогла витлумачити зміни й інстинктивно напружилася:

— Що?

— Хочу до пекла, — тихо сказав демон. — Утомився.

— Вирішив істерику влаштувати? Саме зараз?

— Іро, я помилився… І тебе збив з пантелику.

— Тобто?

— Самогубця можна втримати, якщо він сам змінить свою долю. Але тільки самогубця. Якщо цій дівчинці судилося померти — ти її не врятуєш.

— Якщо, — напружено повторила Ірина. — Хто це знає напевно? Ти?

Таксі під’їхало до під’їзду о пів на дев’яту. Внучка народного художника на той час упоралася з шоком настільки, що спробувала вигнати Ірину з будинку:

— Так, до побачення, рада була познайомитися. Нате п’ятсот рублів, вистачить?

Ірина стрималася, щоб не дати їй ляпаса тільки тому, що за спиною в Аліси стояв демон і виразно дивився з-за її плечей.

— Не вистачить, — сказала відьма, кам’яніючи лицем. — Я пообіцяла твоєму дідові, що привезу тебе до столу живу, здорову й у вечірній сукні. А грубіянитимеш — я розповім йому щось таке, що його засмутить.

— Він вас не слухатиме, — Аліса зміряла її поглядом, який покупці на ринку кидають на явно несвіжий товар. — Я досі не збагну, хто ви така і який маєте стосунок до нашої родини.

— Машина чекає! — гаркнула Ірина. — Усі вже давно за столом, давно говорять тости на дідову честь, а ти, свиня, швендяєш казна-де!

Імовірно, саме таким тоном говорила з Алісою її мати в дитинстві. Принаймні мети було досягнуто: внучка народного художника залізла в машину, підбираючи поли вечірньої сукні, і мовчки дозволила, щоб Ірина сіла біля водія. Одна звичка цієї дівчини явно заслуговувала на похвалу: вона завжди пристібалася в автомобілі, навіть на задньому сидінні.

Демон сів поруч. Аліса не підозрювала про це, зате Ірина прекрасно бачила Олега — у дзеркалі.

— Велика пожежа сталася сьогодні в одному зі старих будинків на заході Москви, — байдужо повідомило радіо. — П’ятиповерховий будинок був призначений до знесення, однак не всі мешканці встигли відселитися. Інформації про жертв немає. Причини займання з’ясовують. Двоє чоловіків отруїлися чадним газом і були доставлені до лікарні. Як з’ясувалося, обидва вони перебували у федеральному розшуку…

Ірина витягла шию, намагаючись у дзеркалі роздивитись Алісине обличчя. Внучка народного художника дивилась у вікно, начебто новина її не стосувалася, зате демон здався стурбованим:

— Слухай, відьмо. Старий може себе вбити не тому, що дівчина загине, а тому, що йому скажуть, що вона загинула. Хтозна…

— Телефонуй дідові, — Ірина повернулася до Аліси. — Скажи, що ти їдеш.

Клята дівка й бровою не повела.

— Ану, ти! Телефонуй дідові! Негайно!

Аліса вдостоїла відьму швидким поглядом і, відвернувшись, заплющила очі.

— Нічого не вдієш, — із жалем сказав демон. — От скотина.

З кожною секундою в неї дедалі дужче боліла голова. Востаннє такий напад був роки три тому: тоді вона серйозно налякала матір, зненацька зомлівши просто в залі філармонії, на симфонічному концерті.