Марина Дяченко - Одержима

— Чому ти вирішила, що дівчина постувала? — уперто перепитав демон.

Ірина зітхнула:

— Подивись на її тарілку. Ти коли-небудь бачив, щоб людина за святковим столом їла саму ковбасу?

— Може, вона просто любить…

— Ага-ага. Ще колір обличчя. Ще блиск в очах. І щоки запали.

— Непереконливо.

— Не збираюся тебе переконувати.

Демон замислився.

— Таким, як вона, дуже важливо вважати себе правильними, — помовчавши, сказала Ірина. — Знати, що ти добра. Щось важити у власних очах. Кажу тобі: якщо хтось на цій фотці потенційний самогубець — то це вона.

— Перевір пошту.

Ірина скорилася, заздалегідь знаючи, що результату не буде. І точно — скринька була порожньою; вона задумалася, розглядаючи кольорові рекламні вставки.

Відкрила Яндекс. Набрала в рядку пошуку: «Виклав інтимні фото».

Знайшлося чотириста шістдесят чотири тисячі сторінок.

Демон моментально навис над лівим плечем:

— Ще подивися на форумах. Ще в блогах. Ще…

— Сама знаю, — відгукнулася крізь зуби. — Не заважай.

Антивірус працював, як галерний раб: фальшиві скарги на хлопців, що нібито помістили в мережу фото покинутих жінок, вели просто на порносайти. Маневруючи між випещеними Демі Мур, Наомі Кемпбелл та любительськими знімками домогосподарок — голих, із гусячою шкірою, — струшуючи налиплі по дорозі віруси, відьма хвилин через п’ятнадцять відшукала форум, де обговорювали нову галерею «The Best від Миті Чеканкіна».

Плутаючись у посиланнях, Ірина вийшла спершу на головний сайт фотографа. Тут містилося парадне фото Миті з камерою на грудях: довге волосся зібране у хвіст, широкі плечі розправлені, блакитні очі інтригують. Електронна адреса, залишена для зв’язку, нічого спільного не мала з тією одноразовою, на яку Ірина вже надіслала листа.

Серед знімків, викладених для ознайомлення, голої натури не знайшлося. Ірина повернулася на форум, похапцем зареєструвалась і настукала повідомлення: «Привіт, а де ця галерея, про яку говорять?»

Їй дали посилання, і за кілька секунд відьма побачила те, що шукала.

Знято було майстерно. Двадцять фото, кожне з новою моделлю — від досить-таки скромних у жанрі м’якої еротики до розпусних, вишукано-вульгарних порнознімків. Дами, незалежно від форм і об’ємів, зухвало дивилися в об’єктив; тільки одна дивилася без виклику, повз камеру. Під фото був підпис: Ліза. Телефон такий-то.

— Скотина, — прошипіла Ірина. — Усе ясно: дівчина скромна, та ще й віруюча, Митя Чеканкін її спокусив, а його дама йому помстилася. Галерею виклали, — відьма перевірила дату, — позавчора… Двох днів вистачило, щоб набратися ганьби, та ще рідні, мабуть, додали перцю.

— Думаєш, це справжній міський телефон?

— Аякже. У цьому сутність помсти. Вона точно не сама живе, а з батьками, найімовірніше… Ясно, чому нещасна в петлю полізла!

— Ще не полізла, — уточнив демон. — Але твоя правда, мотив у неї є. А за номером телефону можна дізнатися адресу.

— Я відьма, а не хакер.

— Сучасна відьма не може не бути хакером! Давай.

— Я знала, що тобі сподобається, Митьочку.

Машина стояла правими колесами на тротуарі, тому світ здавався перекошеним. Чоловік на водійському сидінні стискав мобільник і силою волі змушував себе здаватися спокійним.

— Мене поставили на бабки, і це лише початок.

— Ну, ти ж творча людина. Для творчості необхідні сильні враження.

Жіночий голос в апараті тремтів од пристрасті. Так кішка захоплено вуркоче, граючись із мишкою.

Чоловік відсунув телефон від лиця. Глибоко зітхнув, заспокоюючись.

— Мені шкода, що так вийшло, — сказав у мікрофончик якомога спокійніше.

— Справді?

— Справді, шкода. Ти будеш покарана, Юліє.

Його співрозмовниця на тому кінці дроту — блондинка в кріслі перед комп’ютером — потягнулася, дивлячись у вікно. Прийняла зі стола окуляри:

— Що може бути жалюгіднішим за безглузді погрози?

— Сука, — прохрипіла слухавка. — Ти осліпнеш, оглухнеш, тебе паралізує!

— Фу, Митю. Це вульгарно.

— Ти згниєш заживо! Ти збожеволієш, ти…

Жінка торкнулася скроні. Поморщилася; голос якось дуже докучливо дряпав вухо, віддавався головним болем…

Вона подивилася на екран монітора.

Виставка голих дівок раптом утратила різкість. Затяглася ніби флером. Розмазалася перед очима, а вслід за нею розмазалися стіл і стіни, вікно й двері, кімната й люстра…

Вона підскочила від жаху, і підлога захиталася в неї під ногами. Упали на підлогу прямокутні окуляри…