Діана Джонс - Мандрівний замок Хаула

— А скільки часу це займе? — запитала Софі.

— Та, мабуть, трохи займе. Або трохи більше, ніж трохи, — відповів демон.

І додав, м’яко і вкрадливо мерехтячи:

— А чи не уклала би ти зі мною угоду? Я зніму з тебе закляття, якщо ти погодишся розірвати угоду, яка мене зв’язує.

Софі насторожено вдивилася у вузьке блакитне обличчя демона. Вигляд у нього, коли він робив цю пропозицію, був явно підступний. У всіх книжках, які Софі доводилося читати, говорилося, наскільки небезпечно укладати будь-які угоди з демоном. До того ж не було ніяких сумнівів у тому, що цей демон надзвичайно злий. Узяти хоча б ці його довжелезні багряні зуби…

— А ти це чесно? Зовсім чесно? — поцікавилася вона.

— Ну, не зовсім, — зізнався демон. — Але хіба тобі хочеться залишатися в такому вигляді до самої смерті? Я думаю, що це закляття скоротило тобі життя років десь так на шістдесят.

Думати про це було огидно, тому досі Софі намагалася уникати цієї думки.

Проте ця думка якраз усе і змінювала.

— А що, твоя угода — вона з чарівником Хаулом, так? — запитала Софі.

— Авжеж, — сказав демон.

У його голосі знову почулося скигління.

— Я прикутий до цього вогнища і не можу відсунутися далі, ніж на фут. Я змушений виконувати більшу частину тутешньої магії. Я повинен утримувати Мандрівний Замок, переміщати його і влаштовувати різні спецефекти, щоби відлякувати людей, а також робити все інше — все, що тільки забажає Хаул. А Хаул, щоби ти знала, зовсім безсердечний.

Софі не треба було пояснювати, що Хаул безсердечний. З іншого боку, цей демон, швидше за все, нітрохи не кращий.

— А ти що, зовсім нічого не маєш із цієї угоди? — поцікавилася Софі.

— Ну, якби я нічого з неї не мав, я б і не став її укладати, — відповів демон із сумовитим мерехтінням. — Але якби я знав, як воно буде, то нізащо би на це не погодився. Мене експлуатують.

Попри всю свою упередженість, Софі відчула, що їй шкода демона. Вона згадала, як робила капелюшки для Фанні, поки Фанні гуляла містом.

— Добре, — сказала вона. — Які умови угоди? Як мені її розірвати?

Синє обличчя демона перетнула нетерпляча багряна усмішка.

— То ти згодна укласти угоду?

— Якщо ти погоджуєшся зняти з мене закляття, — відповіла Софі з непереборним відчуттям, що сказала щось абсолютно фатальне.

— Значить, ми домовилися! — вигукнув демон, і його довгасте обличчя злетіло аж попід комин. — Я зніму з тебе закляття, коли ти розірвеш мою угоду. Обіцяю, тої ж таки миті!

— Ну, то скажи мені, як її розірвати, — зажадала Софі.

Жовтогарячі вогники блимнули на неї, а тоді відвели погляд.

— Не можу. За нашою з ним угодою, ні я, ні чарівник Хаул не маємо права розкрити головну умову цієї угоди.

Софі зрозуміла, що її обвели круг пальця. Вона уже відкрила рот, збираючись повідомити демона, що, в такому разі, він може просидіти у своєму вогнищі до судного дня.

Демон збагнув, що в неї крутиться на язиці.

— Не поспішай відмовлятися! — протріщав він. — Ти все зрозумієш, треба тільки уважно дивитися і слухати! Благаю тебе, постарайся! Час показав, що ця угода не принесла нам із Хаулом нічого доброго! А свого слова я завжди дотримую! Зрештою, вже сам факт, що я отак тут стирчу, свідчить, що я справді дотримую слова!

Демон говорив цілком серйозно, і при цьому він схвильовано підскакував на полінах.

Софі знову йому поспівчувала.

— Але якщо мені треба дивитися і слухати, виходить, мені доведеться залишитися тут, у Мандрівному Замку Хаула, — запротестувала вона.

— Усього лише десь на місяць! І не забувай, що мені ж також потрібен час на те, щоби дослідити твоє закляття! — благально промовив демон.

— Ну, але як я зможу пояснити йому, чому я тут? — запитала Софі.

— Придумаємо що-небудь! Хаул у справах зазвичай зовсім безпорадний… Знаєш, — додав демон з лютим сичанням, — він настільки поглинутий самим собою, що майже не помічає того, що робиться довкола нього. Ми зможемо водити його за носа весь час, поки ти залишатимешся тут.

— Ну, добре, — згодилася Софі. — Я залишуся. А ти придумай для мене відмовку.

Вона зручно вмостилася в кріслі, демон же взявся думати. Думав він уголос, бурмочучи з потріскуванням і мерехтінням, і це нагадало Софі, як вона розмовляла з ціпком по дорозі до Мандрівного Замку. Від отих думок вогонь розгорівся з таким радісним і могутнім ревінням, що Софі знову задрімала. Вона пам’ятала, що демон запропонував їй кілька варіантів. Софі пригадувала, що кивала у відповідь на ідею прикинутися нововіднайденою двоюрідною тіткою Хаула і на дві інші ідеї, притягнуті за вуха ще відвертіше, але спогади ці були надто невиразні. Демон врешті-решт навіть заспівав якусь тиху мерехтливу пісеньку. Нічого схожого на цю мову Софі ніколи не чула — принаймні вона думала, що не чула, поки не вловила в ній слово «горщечок», надзвичайно виразно повторене кілька разів, — причому звучала пісенька неймовірно сонно. Софі міцно заснула, з невиразною підозрою, що саме зараз її зачаровують, а не тільки розважають, але це її не вельми турбувало. Зовсім скоро вона звільниться від закляття…