Діана Джонс - Мандрівний замок Хаула

Софі сперлася на ціпок і почала за ним спостерігати. Вона навіть не дуже злякалася, їй було радше цікаво, як він пересувається. Але головна думка, яка крутилася в цю мить у її голові, була про те, що весь цей дим неодмінно свідчить, що десь за високими чорними стінами Мандрівного Замку палає велике вогнище.

— Ну скажи, а чому б і ні? — запитала вона в ціпка. — Навряд чи чарівникові Хаулу для його колекції аж настільки потрібна моя душа. Він же викрадає тільки молоденьких дівчат!

Вона підняла ціпок і владно помахала ним у бік замку.

— Стій! — закричала вона.

Мандрівний Замок слухняно зупинився — з гуркотом і скреготом — десь за п’ятдесят футів вище по схилу. Софі не без вдячності пошкутильгала до нього.

У чорній стіні, найближчій до Софі, виднілися величезні чорні двері, тож вона бадьоро зашкутильгала туди. Зблизька Мандрівний Замок виявився ще бридкішим, ніж здалеку. Для такої ширини він був явно зависокий, до того ж мав неправильні обриси. Наскільки Софі могла розрізнити в дедалі густішій пітьмі, замок було збудовано з великих каменів, чорних, як вугілля, і так само, як і вугілля, різного розміру та форми. Коли Софі підійшла ближче, від стін на неї війнуло холодом, одначе цим Софі годі було злякати. До того ж вона згадала собі про крісло коло каміна, відтак нетерпляче простягнула руку до дверей.

Рука не змогла їх торкнутися. Якась невидима стіна зупинила її приблизно за фут від дверей. Софі роздратовано потяглася до неї пальцем. Коли їй знову нічого не вдалося, вона потяглася ціпком. Очевидячки, невидима перешкода закривала двері повністю: від найвищої частини, куди Софі могла дотягтися лише ціпком, — і до порога, з-під якого вибивався прим’ятий верес.

— Відчинись! — прокректала Софі.

На невидиму стіну це не справило жодного враження.

— Ну гаразд, — сказала Софі. — Я знайду, де в тебе чорний хід.

Вона зашкутильгала до рогу Мандрівного Замку ліворуч від неї, бо він був і ближче, і трішки нижче по схилу. Але повернути за ріг їй не вдалося. Невидима стіна знову зупинила її, як тільки вона порівнялася з нерівними наріжними каменями. Отут уже Софі, навіть і не намагаючись стриматися, вимовила слово, якого навчилася від Марти, і яке не годиться знати ні бабусям, ні юним дівчатам, і зашкутильгала схилом угору, проти годинникової стрілки, до правого рогу Мандрівного Замку. Перешкоди там не виявилося. Софі обійшла за цей ріг і вперто зашкутильгала до других великих чорних дверей, рівно посередині стіни замку.

Перед цими дверима теж була невидима перешкода.

Софі сердито зиркнула на двері.

— Як на мене, це вкрай негостинно, — сказала вона.

З-за зубчастої стіни на неї бухнув чорний дим. Софі закашлялася. Тепер вона розлютилася вже по-справжньому. Вона була стара і слабка, їй було холодно, все її тіло боліло.

Надходила ніч, а Мандрівний Замок стояв собі перед нею і бухкав димом.

— От я наскаржуся на тебе Хаулу! — заявила Софі і сердито вирушила до третього рогу. Там перешкоди теж не було — очевидно, замок треба було обходити проти годинникової стрілки.

У третій стіні, трохи збоку, виднілися ще одні двері. Ці двері були набагато менші й обшарпаніші, ніж двоє перших дверей.

— Ага, ось, нарешті, і чорний хід! — видихнула Софі.

Але тільки-тільки Софі добралася до цих дверей, як Мандрівний Замок знову почав рухатися. Земля задрижала. Стіна затряслася і заскрипіла, і двері почали віддалятися від Софі.

— Не смій! — закричала Софі. Вона підбігла до дверей і стала люто гамселити в них ціпком.

— Відкривайся! — загорлала вона що мала сили.

Двері різко відчинилися всередину, при цьому і далі відпливаючи кудись убік. Софі люто зашкутильгала вслід за ними і все-таки приноровилася поставити на поріг одну ногу. Вона стрибнула, нога зірвалася, отож Софі стрибнула знову, а чорні камені навколо дверей затряслися і заскрипіли, тому що Мандрівний Замок, рухаючись по нерівному схилу, почав набирати швидкість. Зненацька Софі зрозуміла, чому він такий кособокий. Як на те, взагалі дивно, що він ще досі не розвалився.

— Не можна ж так обходитися з власним будинком! — обурено простогнала Софі, з натугою пропихаючись усередину. Щоби не випасти, їй довелося закинути ціпок усередину і зависнути на дверях.

Трохи віддихавшись, Софі виявила, що просто перед нею хтось стоїть — і також тримається за двері. Він був на голову вищим від Софі, але вона відразу зрозуміла, що то ще зовсім дітвак, лише трішки старший від Марти. І цей шмаркач, судячи з усього, хотів зачинити двері й випхати її, Софі, назад, у ніч, із теплої, світлої, чудової кімнати, яку вона встигла помітити за спиною у дітвака.