Костянтин Когтянц: Обре, сховайся добре!

Він заплющив очі, натягнув на самісінький ніс шапку, неначе збирався спати на чатах, навів рушницю — і вистрелив. Тільки батько стріляв на слух, а Драгон — на відчуття.

І зразу ж рвонув убік, рятуючись від кулі у відповідь.

Проте замість шматка олова [37] В українській мові до середини ХХ ст. не існувало слова «свинець». Казали — «олово». на нього кинувся зі страшним гарчанням великий звір. Добре, що сніг перед хутором було втоптано.

«Ведмідь-шатун. Смерть».

Проте, кинувшись на людину, ведмідь вибіг на освітлене місяцем місце, перед самими вікнами — кроків за п’ятнадцять, і до того ж боком до вікон. А хлопці не спали.

Три мушкети вдарили разом, — ніби за командою, — і жоден з них не промазав, а дві кулі влучили напрочуд вдало: задні лапи ведмедя неначе надломилися, роз’їхалися, і він міг тільки повзти — перебито хребта. З пащеки била рожева піна — прострелено легені.

Мисливський досвід підказував — звір усе одно, як вже неживий.

Але так думали тільки люди.

Коли два козаки з’явилися на ґанку — Барило зі списом, а Білий із сокирою, — ведмідь перевернувся на бік, схопив передніми лапами велику бурульку, що впала з даху стайні, й метнув з такою силою, що Петро ледве встиг відбити її сокирою.

— С-сто свічок поставлю апостолові! [38] Мається на увазі апостол Петро, небесний покровитель Білого.

Це були останні його слова.

Драгон дивився на ведмедя, що вже сіпався у конвульсіях, розкрив був рота, щоб розповісти, що чув про ведмедя, який кинув поліно (сам відчував — щось не те) — коли камінь, невеликий, довгастий, влучив Білому просто в скроню.

І помер Петро Білий.

На них біг… бігло.

На перший погляд це нагадувало людину — і статурою, і одягом.

Тільки голова була чимось середнім між головами собаки та вовка.

«Песиголовець. Кінокефал».

Потвора бігла до ґанку, не звертаючи уваги на Драгона, який залишався з флангу.

Кирин рвонув із-за халяви метального ножа. Ось чого батько вчили, так це метати ножі. У розбійників захисних обладунків немає.

З вікна вдарив постріл — Адам вистрелив з отаманового бандолета і влучив.

Драгон побачив, як здригнулося від удару кулі тіло потвори, його власний ніж уп’явся в плече, але здавалося, для песиголовця усе це — іграшки.

Козак неначе потрапив у жахливий сон: він рвався до друзів, але, здавалося, ледве рухався.

Барило зробив випад списом. Потвора його відбила.

У дверях з’явився Перший Адам з двоствольним пістолем в одній руці і короткою шаблею в другій.

Песиголовець ударив Барила в груди, лезо увійшло по самий держак.

І помер Барило.

Адам витяг руку і спокійно — неначе і не лежали на снігу мертві друзі — увігнав кулю монстру точно між очі.

І, не чекаючи, впаде чи не впаде, з розвороту встромив шаблю у черево.

З хати донісся якийсь гуркіт.

— Сті-ій! Адаме!

Той, не чуючи, чи не бажаючи чути, рибкою стрибнув у двері — і, якимось дивом, ухилився одразу від двох каменів.

Кирин був уже на ґанку. У кімнаті сухо клацнуло — другий ствол Першого дав осічку.

І, бачачи поперед себе дві пари жовтих очей, Адам рубонув шаблею — і його обдало чимось теплим.

Але збоку блимнув чекан — і помер Адам, на козацьке прізвисько Перший.

Драгон, який був уже в дверях, завив страшніше за будь-якого песиголовця і, вже не чекаючи порятунку — тієї миті козак був певен, що цих потвор навколо сила-силенна, — перехопив келеп обома руками і вдарив.

Ніякий шолом не встояв би проти такого удару.

У хаті запанувала тиша. Мертва.

Тільки було чути, як кров капає.

З лавки, на якій лежав Боярин.

Якби у хаті знайшлося хоч трохи горілки, Драгон би напився і, найпевніше, загинув.

Але нічого навіть схожого не було, і йому залишалося лише клясти себе: чому не згадав про песиголовців, хоча в Парціумі [39] Парціум (букв. « частка») — землі, які юридично не входили до Трансільванії, але належали її князю. До Парціуму входила більша частина Закарпаття, де й до сьогодні збереглися перекази про песиголовців. здибував людей, що бачили їх. Чому не здогадався уважно обдивитися хату, заглянути в запічок — там, виявляється, був хід до справжнісінької печери, і поки один песиголовець атакував, відвертаючи на себе увагу, два інших просто залізли.

Якби не міняв кулю на вухналі — здоровий ти виріс, хлопче, а в твого батька був дурний син! Забув, що в лісі не тільки люди бувають — звірі також трапляються.