Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

Нарешті між деревами забовваніли постаті трьох коней, на двох із яких їхали вершники — чоловік та жінка. На такій відстані Марк не міг розгледіти їхні обличчя, але обоє, безумовно, були молоді, надто ж жінка, яку радше слід було назвати дівчиною. Вдавшись до свого чаклунського зору, Марк виявив, що дівчина прикриває себе та свого супутника надзвичайно потужним силовим щитом.

— Вони їдуть точнісінько слідами викрадачки, — сказала Беатриса. — Або ж нашими слідами… Та поглянь, Марку: вони ніби крадуться, раз по раз роззираються, а дівчина ще й тримає силового щита. Тоді виходить, що вони не заодно з відьмою.

— Це мене трохи обнадіює. Але не дуже. Навіть якщо вони вороги відьми, це ще не означає…

Марк не договорив, бо цієї миті Карина вислизнула із сестриних рук, продряпалася крізь чагарник і притьмом помчала назустріч прибульцям. Беатриса подумки гукала їй услід, вимагала повернутись, але кішка не слухалася її й бігла далі.

Кінь, на якому сиділа дівчина, заіржав, легенько збрикнув, а слідом за тим пролунав гучний голос, що говорив коруальською мовою з характерним кінським акцентом:

— Овва! Це ж Фріда, кицька лейтенанта Ларсона. Як вона тут опинилася?

Дівчина щось сказала, але надто тихо, щоб можна було розібрати її слова, подивилася на Карину, яка вже підбігла до них і тепер терлася об ноги її коня, а потім скерувала погляд прямісінько на чагарник, за яким ховалися Марк із Беатрисою.

— Ну все, нам гаплик, — понуро констатував Марк. — Вони знають попереднього господаря кішки, а отже, з ним заодно.

— Не конче, — заперечила Беатриса. — Ти ж сам казав, що Карину використовували для маскування, тому її можуть занти й люди, ніяк не пов’язані з чорною маґією. А ще зваж, що в дівчини кіт-перевертень, самець. Я дуже сумніваюся, щоб слуги Нижнього Світу ризикували заводити дружбу із самцями.

Тим часом дівчина та її супутник після короткої наради рушили далі; тепер вони прямували просто до схованки Марка та Беатриси. Карина плуталася під ногами в жеребця, але той був обережний і на неї не наступав.

— Що ж робити, Марку? — запитала Беатриса, яку мало не тіпало від страху. — Що робити, коли вони все-таки виявляться ворогами?

— Боюсь, залишається тільки молитися, — відповів Марк безпорадно. — Судячи із сили щита, проти цієї дівчини ми не маємо жодного шансу. Вона здатна вбити нас одним своїм поглядом…

Коли прибульці над’їхали ближче, Беатриса міцно стисла братове плече, а з її грудей вихопився полегшений стогін.

— Марку, ми врятовані! Вони не вороги!

— Це чому? Бо дівчина така вродлива? Але ж і лихі відьми бувають…

— Та ні! Вона не може бути лихою. Її надіслали, щоб допомогти нам. Пам’ятаєш, я розповідала про чоловіка та двох хлопців зі свого видіння?

— Так. І що?

— Менший з них дуже схожий на цю дівчину. Вони напевно родичі. Можливо, брат і сестра. А хіба може сестра янгола служити темним силам?…

Геть проіґнорувавши Маркові застереження, Беатриса з піднятими догори руками вийшла із заростей і сказала ламаною коруальською:

— Будь ласка, не чіпайте нас. Ми не вороги.

Дівчина рвучко зупинила свого коня — чи, може, той сам зупинився, з власної ініціативи. Обоє приголомшено втупились у Беатрису і хором вигукнули:

— Цвітанко?!

Та це була не Цвітанка. Меншої сестрички Владислава більше не було серед живих, а її тіло тепер належало іншій дівчинці на ім’я Беатриса. Разом з нею був її брат Марк — той самий хлопчик у лев’ячій шкурі, що так часто снився Ґуннарові. А вірніше, йому снились обоє — і Марк, і Беатриса, які донедавна жили в одному тілі. Це пояснювало деякі дивацтва, що їх Ґуннар помітив за хлопчиком у своїх снах — наприклад, часті розмови із самим собою або дівочі манери, що часом проглядались у його поведінці; а якось він був їхав з вінком польових квітів на голові.

Розповідь Марка та Беатриси вразила мене до глибини душі. Те, що сталося з ними, виходило за межі можливого, суперечило всьому, що я знала і чого мене навчали найкращі в світі чаклуни. Увесь накопичений за багато тисячоліть досвід однозначно свідчив про те, що земне людське тіло можна тимчасово підкорити, взяти під контроль, примусити виконувати накази, проте в нього не можна вселитися по-справжньому — так, щоб жити в ньому, як у своєму власному. В історії було відомо чимало спроб перевтілення, але всі вони зазнавали невдачі, тож учені мужі вже давно арґументовано довели, що в тілі людини не може жити ніхто, крім його, так би мовити, законного власника.