Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

— Це також не годиться, — сказав Марк. — Нас раніше помітять круки або почує коза. А вона вже точно служить відьмі… До речі, ідея! Ми можемо використати козу.

— Як?

— Нехай вона здіймає тривогу. Викрадачка вибіжить із хатини…

— І буде готова до нападу, — заперечила Беатриса. — Це кепська ідея.

— Стривай, Беа, ти не дослухала мене. Я не пропоную нам відкритися. Ми перетворимо Карину на коня і надішлемо до хатини. Відьма вийде розібратися, в чім річ, відволічеться на неї — і тоді ми вдаримо.

— Це небезпечно. Кицька може загинути.

— Так, може. Але я не бачу інших варіантів. Відволікти відьму може лише Карина.

— Гм… А якщо надіслати Вулкана?

— Ми не зможемо керувати ним так добре, як Кариною. А в нас лише одна спроба.

Врешті Беатриса визнала братову слушність і швидкими перебіжками від дерева до дерева повернулася на те місце, де було прив’язано Вулкана. Видобувши з припасованих до сідла піхов меч, вона поклала його на землю біля своїх ніг і заходилася гладити Карину, приказуючи:

— Ти маєш це зробити, кицюню. Допоможеш нам, а ми тебе захистимо. Нічого не бійся, я буду з тобою.

— Беа, — запитав Марк, — ти зможеш керувати кішкою, якщо я контролюватиму тіло? Тоді тобі не доведеться розпорошувати увагу: вестимеш Карину, а я захищатиму її.

— Давай спробуємо.

Сестра поцілувала Карину, опустила її на траву і поступилася тілом братові. Втомлений від бездіяльності, Марк з насолодою розпростав плечі й глибоко вдихнув.

— Ну як, сестричко, виходить?

— Зараз спробую.

Карина пощулилася й жалібно нявкнула, та все ж почимчикувала до сусіднього дерева, куди її скерувала Беатриса. Марк чув сестрині думки, що їх вона надсилала кішці:

— Не бійся, люба, я з тобою. Іди, йди, будь слухняною кицею. — Відтак звернулася до брата: — Все гаразд, Марку. Виходить не так добре, як при контролі над тілом, але згодиться. Що тепер робити?

— Відведи її далі від нас, а потім випускай на галявину. І пригодуйся обернути на коня.

Скоряючись Беатрисиній волі, Карина відбігла десь на два десятки людських кроків убік, після чого вистрибнула з кущів на відкритий простір.

— Перетворюй! — скомандував Марк.

Беатриса подумки проказала замовляння. Перетворена на кобилу Карина чвалом помчала до хатини. Тут-таки на неї стрімко полетів один з круків, але промахнулась і щосили врізався в землю. Другий крук цілився ретельніше, взявши в розрахунок швидкість кобили, проте це йому не допомогло — Марк зумів підбити її паралізувальними чарами. Карина на ходу втоплатала збитого крука в землю і продовжила бігти вперед.

— Їй уже не страшно, Марку! Вона більше не опирається моїм наказам.

— Чудово… А тепер мерщій назад!

Якраз тоді чорна коза, що досі мирно поскубувала зів’ялу траву перед хатиною, мовби прокинулася і з гучним меканням, більше схожим на ревіння розлюченого бугая, кинулася назустріч Карині. Беатриса негайно розвернула кобилу й погнала її назад до лісу. При цьому їй довелося докласти певних зусиль, щоб примусити до покори Карину, яка, геть забувши про свої недавні страхи, рвалася в бій з козою.

Марк підбив ще одного крука і тут краєм ока помітив, як двері хатини розчахнулись і надвір вибігла гладка стара баба в засмальцьованій сірій сукні та з розтріпаним сивим волоссям. Він чекав цього моменту і негайно вдарив супротивницю приголомшливим закляттям. Стара пронизливо скрикнула, похитнулась і впала навколішки, випроставши руки в жесті запізнілого захисту. Проте частину імпульсу вона таки встигла відбити і не знепритомніла.

— А де ж викрадачка? — розчаровано мовила Беатриса, на секунду відволікшись від Карини.

Марк уже й сам збагнув, що ця гладка баба ніяк не може бути викрадачкою сестриного тіла, а тому без найменших побоювань вдарив її ще одним закляттям, вклавши в нього всю свою злість та досаду. Як і в попередньому випадку, відьма частково відбила його і, вже ледве втримуючи рівновагу, завдала удару у відповідь.

Маркове обличчя обдала хвиля жару, його одяг затлів, і радше інстинктивно, ніж усвідомлено він подіяв на себе охолоджувальними чарами. Жар миттю змінився пронизливим холодом. Марк зрозумів, що й цього разу трохи перестарався, проте часу зігріватися не мав. Він знову атакував відьму, наславши на неї цілий каскад смертоносних чарів. Вона прикрилися силовим щитом, але той лише кілька секунд протримався під несамовитим натиском з боку Марка, а вже наступної миті тіло старої гепнулося додолу й запалало яскраво-зеленим полум’ям.