Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

— Про що ти кажеш? — вимогливо запитала я.

— Ти знаєш, про що. Ви ж намагалися зачати дитину, хіба ні? Я певен, що намагалися. Але у вас нічого не вийшло — та й вийти не могло. Ти ніколи не матимеш дітей від Владислава.

Всередині мене все стислося. Слова Веліала були такі співзвучні моїм власним страхам, що на якусь секунду я беззастережно повірила йому.

— Я… безплідна?

— Щодо цього не потерпай. Я ж не казав, що в тебе взагалі не буде дітей. Лише сказав, що їх не буде від Владислава.

— Брешеш, нечистий! Ти просто хочеш деморалізувати мене. З Владиславом усе гаразд, це факт. Від нього вже народилась одна дитина — у Сандри.

— А я не стверджую, що він безплідний. Проте твій шлюб із ним був від самого початку приречений на бесплідність, і навіть Метр не міг нічого з цим удіяти. Хочеш ти того чи ні, але ти — дитя Потойбіччя, ще до народження ти була призначена мені, і Владислав чужий тобі за своєю природою. Такий чужий, що ви з ним біологічно несумісні.

— Але ж Сандра… — почала була я.

— Не порівнюй себе з Сандрою. На відміну від тебе, вона народилася звичайною земною дівчинкою, і лише згодом Женес зробив її моєю рабинею. Її зв’язок із Нижнім Світом, хоч і здавася на позір сильним, за суттю своєю був поверхневим і тривав надто короткий час, щоб вона стала однією з нас. А з тобою інша ситуація. Ти пов’язана з Нихнім Світом від самого свого народження, і дарма що цей зв’язок невідчутний, він однак є — і в цьому причина того, що ти не можеш завагітніти від Владислава.

Він замовк і вп’явся в мене незмигним поглядом. Я не витримала й відвела очі. Мені відчайдушно хотілося заплакати, але я не могла дозволити собі такої слабкості в присутності Веліала — це означало б визнати свою поразку, генебно капітулювати перед ним. А я не хотіла здаватися на його ласку і вперто переконувала себе, що він бреше, що ніякого зв’язку між ним та мною не існує, що я така ж звичайна земна дівчинка, як Сандра…

— Дурниці! — вперто мовила я, вхопившись, як за рятівну соломинку, за один відомий мені факт. — От, наприклад, Ларсон — він міцно пов’язаний з Нижнім Світом, цього ти не заперечуватимеш. А проте, він має сина! Може, станеш стверджувати, що і його дружина служить тобі? Чи дитина не від нього? Ні в те, ні в інше не повірю. Я кілька разів бачила хлопчика — він дуже схожий на батька.

— Так, юний Ейнар народився від нього, — підтвердив Веліал. — І Ларсонова жінка не служить мені. Я й не кажу, що всі, хто пов’язаний з Нижнім Світом, можуть мати дітей тільки від собі подібних. Це була б брехня — а я не хочу брехати тобі. Ти можеш народити купу дітлахів від будь-якого земного чоловіка. Та на твоє нещастя, Владислав до них не належить.

— То хто ж він?

— Спитай про це в княгині Мар’яни. Мені ти не повіриш, а їй — так. Нехай вона розповість тобі, хто батько твого чоловіка. І тоді ти збагнеш усе. Тобі стане зрозуміло, що я обманював Владислава, пропонуючи йому піти до мене на службу. Це так само неможливо, як тобі народити від нього дитину. Мені потрібна лише ти — а його я прагну знищити.

Я хотіла запитати, чому ж тоді він не наказав своїм всюдисущим слугам убити Владислава, але вчасно прикусила язика. Проте мій швидкоплинний порив не пройшов повз Веліалову увагу. Він гидко посміхнувся і сказав:

— Ти, мабуть, хочеш знати, чому Владислав досі живий. Охоче відповім. Суть його природи така, що його мало вбити, його треба занапастити . І в цьому я покладаю великі надії на тебе. Певною мірою ти вже служиш мені, всупереч своїй волі допомагаючи знищити Владислава. Самою своєю присутністю, тим, що живеш із ним, ти послаблюєш його, невідворотно наближаєш до загибелі. І коли зведеш його зі світу, в тебе залишатиметься один-єдиний шлях — служити мені, служити свідомо й добровільно, здійснити давнє призначення й посісти гідне місце як у земному світі, так і в Потойбіччі. Ось чому я не наказую вбити тебе. Ти не ворог мені — а мій вороже налаштований союзник. Дуже цінний союзник: навіть у протистоянні мені ти служиш моїм інтересам. — Веліал повільно підвівся. — Шкода, що ти така вперта, Інґо. Якби ми діяли спільно, нашому тандемові не було б рівних. Ми підім’яли б під себе решту Господарів і поклали б край шкідливому багатовладдю в Нижньому Світі. А згодом ти перевершила б навіть мене, свого творця. Ти мій найбільший успіх і моя найприкріша невдача. Адже це я створив тебе такою, яка ти є; я більшою мірою твій батько, ніж Ґарен де Бресі, й більшою мірою твоя матір, ніж Аліабела д’Івейн. Проте ваш Метр, чума на його голову, втрутився в мої плани і заледве не зруйнував їх… — Із цими словами Веліал підійшов до шафи й відкрив таємний хід. Я не стала перешкоджати йому, бо просто не мала на це сил. А він після паузи продовжив: — Заледве — та не до кінця. Ми ще маємо шанс порозумітися. Гарний шанс. Тому я не прощаюся з тобою, а лише кажу „до побачення“.