Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

Іларій особисто хрестив новонародженого і був уражений цим до самої глибини душі. У своєму листі, написаному того ж таки вечора, він відкинув властиву священнослужителям стриманість та обережність і висловив глибоке переконання, що дитина, яку він допіру тримав на руках, є Спаситель, новий месія, надісланий Небесами багатостраждальному людству. За додатковий арґумент митрополит наводив розрахунки, що в момент народження Володислава на Основі у Вифлеємі якраз була північ з 21 на 22 грудня — а Ісус, що вже вважається науково доведеним фактом, народився саме опівночі зимового сонцестояння.

Насамкінець Іларій запевнив патріарха, що до отримання відповідних інструкцій він не робитиме жодних публічних або приватних заяв стосовно божественної природи княжича Володислава. Більше ніхто на Істрі не звернув особливої уваги на знамення, якими супроводжувалися ці події, а якщо й звернув, то ніяк не пов’язав їх з народженням у князя Верховинського внука. Стиґматичні знаки на тілі та золотаве сяйво над головою, звичайно, помітили всі присутні на церемонії, а більшість із них також чули й тиху неземну музику, проте князь Властимир, що був хоча й слабким, але добре навченим чаклуном, відразу пояснив ці явища великою маґічною силою Володислава. Він дуже пишався тим, що в його роду з’явився такий могутній чаклун…

— О Боже! — прошепотіла Кристина і ще раз, уже не так квапливо, перечитала обидва листи.

Відтак акуратно склала аркуші, повернула їх у конверт і запитливо поглянула на Сандру:

— Слухай, це все серйозно?

— Цілком серйозно, — відповіла та, продовжуючи лежати горілиць із заплющеними очима.

— О Боже! — повторила Кристина. — А що було далі?

Сандра розплющила очі й повернула до неї голову.

— Як ти сама розумієш, другий лист, на відміну від першого, налаштував патріарха на серйозний лад. Він зрозумів, що на Істрі справді сталося щось знаменне, і негайно надіслав туди комісію. Певна річ, ця негайність була дуже умовною: від Істри до Головної Маґістралі майже п’ять місяців шляху трактами, а потім гінцю довелося ще дев’ять тижнів добиратися залізницею до Бетики — у той час поїзди ходили набагато повільніше, отож лист митрополита надійшов з більш ніж піврічною затримкою. Комісію вів досвідчений чаклун, тому на дорогу до Істри вони згаяли втроє менше часу, ніж гонець, і прибули на місце наприкінці вересня. Проте там виявили, що запізнилися щонайменше на сім місяців. Їм залишалося тільки зібрати нечисленні свідчення трагедії й повернутися на Бетику.

— А що сталося?

Сандра розповіла Кристині про Прорив, що забрав життя всіх членів родини князя Верховинського за винятком Мар’яни та Огнеслава.

— Вивчивши всі обставини справи, — вела далі вона, — члени комісії дійшли висновку, що княжич Володислав, у чиїй смерті вони не сумнівалися, справді був імовірним месією або, в крайньому разі, пророком, якому Вишній Світ не зміг забезпечити надійного захисту. А от патріарх Нікодим, ознайомившись зі звітом, відмовився вірити в смерть Володислава — він був певен, що хлопця просто викрали і, загалом, здогадувався про особу викрадача.

— Невже Метр?

— Атож, саме він. — Сандра лягла на бік, обличчям до Кристини, і підперла голову рукою. — Тут от яка ситуація. Виявляється, засновник несторіанської гілки християнства, константинопольський патріарх Несторій, залишив для своїх послідовників таємне послання, в якому передрікав, що наприкінці другого тисячоліття в світ зений прийде новий Син Божий, але певні сили, не конче ворожі людству — Несторій це особливо підкреслював, — вирішать використати його в своїх цілях і намагатимуться перешкодити здійсненю його вищого призначення. Патріарха Нікодима дуже насторожила та обставина, що розслідуванням подій на Істрі займався мій хрещений, Рівал де Каерден, відомий своєю наближеністю до Метра. А остаточно він переконався, що тут не все чисто, коли ознайомився зі звітом дядька Рівала. Там не згадувалося дуже важливе свідчення одного з уцілілих слуг, який стверджував, буцімто ще на самому початку Прориву замок залишив якийсь чоловік, що тримав у руках невеликий згорток, схожий на сповите немовля. Йому, втім, ніхто не повірив — після тих подій він збожеволів, та й у замку було знайдено розтерзане тіло двомісячної дитини. Проте дядько Рівал мусив долучити це свідчення до свого звіту — якщо тільки не хотів щось приховати. Коротше, найсвятіший Нікодим ствердився на думці, що княжич Володислав вижив, але його десь ховають, щоб перешкодити його призначенню. У міру скромних сил своєї Церкви він організував пошуки, які ні до чого не призвели. А через сім років, коли Нікодим умер, Священний Синод виконав його останню волю й обрав новим патріархом Іларія, який, ознайомившись із пророцтвом Несторія та таємним заповітом свого попередника, продовжив шукати Володислава — проте марно…