Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

Її охопило нестримне бажання зістрибнути на землю і мерщій побігти до подруги, але вона стримала свій порив і, доїхавши до ґанку, неквапно зійшла з коня. Едвін ван дер Мер також спішився і вклонився.

— Вітаю вас, пані. Я виконав ваше доручення.

У першу мить Кристина подумала, що він сказав це рудоволосій жінці, та потім збагнула, що звертався він до Сандри, причому слово „пані“ вимовив явно з великої літери.

Сандра приязно всміхнулася йому:

— Дякую, отче Едвіне. Дуже рада вас бачити.

Молодий священник поцілував її руку — але не як чоловік жінці, а радше як підданий своїй королеві.

„Чудасія та й годі!“ — розгублено подумала Кристина, спостерігаючи за цією сценою.

Потім Сандра підійшла до неї й міцно обняла її.

— Ну, Кристі, нарешті ти тут. Я вже зачекалася тебе.

— Я теж сумувала за тобою, — відповіла Кристина, розцілувавши подругу в обидві щоки. — Я так шкодую, що залишилась тоді у Вічному Місті. Я вчинила, як безсовісне, еґоїстичне дівчисько. Ти колись пробачиш мене?

— Звичайно. Я вже пробачила.

Кристина трохи відступила від Сандри і зміряла її захопленим поглядом.

— Ти ще погарнішала, ти зовсім… — Раптом вона замовкла, звернувши врешті увагу, що Сандрина маґічна аура, яка раніше була пригнічена дією персня Бодуена, тепер узагалі зникла, а самого персня більше не було на середньому пальці її руки.

Сандра сумно всміхнулася:

— Ну що, помітила?

— Ой, дорогенька! — промовила Кристина, дивлячись на неї із щирим співчуттям. — Над тобою провели екзорцизм?

— Не зовсім.

— Як це?

— Ну… двома словами всієї історії не розповісти. Потерпи трохи, гаразд? Скоро про все дізнаєшся.

— Гаразд, — неохоче погодилася заінтриґована Кристина.

— Ти, мабуть, хочеш помитися з дороги? — запиала Сандра.

— Ще б пак. Не відмовлюся.

— Тоді можеш прийняти душ. Або скупатися разом зі мною в озері. Це недалечко, лише п’ять хвилин ходу.

Кристину більше приваблював гарячий душ, за час подорожі їй добряче набридло миття у природних водоймах, проте вона розуміла, що Сандра чекає іншої відповіді, тому сказала:

— Добре. Скупаємося в озері.

— От і чудово. Зараз підемо, я лише візьму рушники і все таке інше.

Сандра квапливо познайомила її з рудоволосою жінкою на ім’я Ельвіра, яку чи то жартома, чи то серйозно назвала своєю дуеньєю, і забігла до будинку. Кристина обмінялася з Ельвірою кількома ввічливими фразами, а Едвін ван дер Мер тим часом познімав з обох коней поклажу. За хвилину повернулася Сандра з перекинутою через плече сумкою, звідки визирав краєчок ворсяного рушника. В іншій руці вона тримала конверт із щільного паперу сіруватого кольору.

— Я прихопила для тебе чистий одяг і взуття. Гадаю, ти захочеш перевдягтися.

— Авжеж. — Кристина швидко поглянула вниз, на свій запилюжений дорожній костюм. — Знала б ти, як мені набридли ці штани та чобітки.

— Знаю, — розсміялася Сандра. — Ти ж у нас теплична квіточка. — Відтак подивилася на Ельвіру. — Будь ласка, подбайте про Кристинині речі. І не треба йти за мною — тепер я не сама.

Ельвіра незадоволено стисла губи, та все ж згідно кивнула:

— Так, пані.

Сандра з прикрістю зітхнула:

— Сільки разів я повинна просити вас, щоб ви не називали мене… Та ну вас! — Вона запхала конверт до бічної кишені сумки і повернулася до подруги. — Ходімо, Кристі. На щастя, ти вже тут. Тепер принаймні одна людина звертатиметься до мене на ім’я, а не називатиме пані.

— А чому тебе так називають? — поцікавилася Кристина, коли Елівіра повела навантаженого речами отця Едвіна до будинку.

— Це частина тієї ж довгої історії. Коли скупаємося, розповім… Ну, ходімо вже.

Взявшись за руки, дівчата рушили вузькою стежиною вглиб гаю. Якись час ішли мовчки, просто обмінюючись усмішками і не в змозі добрати слів, щоб у повній мірі висловити свою радість від зустрічі. Нарешті Кристина спитала:

— То ти тут живеш?

— Якщо маєш на увазі цю Грань і цю хатину, то ні. Я мешкаю по той бік Завіси, на Основі.

— Ага, я так і думала.

— Але часто буваю тут. По кілька годин на день. Із міркувань безпеки я не виходжу за межі нашої земної садиби, а на цій Грані можу гуляти де завгодно і скільки завгодно. Для мене навіть побудували хатину, щоб я з дитиною могла перечекати тут день-другий, якщо раптом доведеться залишити садибу. Як ти, мабуть, знаєш, у кожній своїй точці Основа межує з нескінченною кількістю Поясних Греней, тому цілком виключено, що переслідувачі вийдуть саме на цю Грань. Буферний Пояс — ідеальний сховок.