Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

Кристина мовчки кивнула. Такі випадкові збіги, малоймовірні в інших місцевостях, на Поясних Гранях були взагалі неймовірними — і не лише в буденному розумінні цього слова, а й у строго математичному.

— Щоправда, раніше мені було нудно самій або в товаристві моїх дуеній, — вела далі Сандра. — Вони, загалом, гарні жінки, але надміру серйозні і ставляться до мене аж надто… шанобливо. Та тепер зі мною будеш ти, і я… Ти навіть не уявляєш, Кристі, яка я рада!

— Я також рада, Сандро. Тільки після твого від’їзду я збагнула, що більше ніколи не матиму такої близкої подруги. Відчувала себе самотньою, нікому не потрібною. Вже перестала сподіватися, що ти пробачиш мою легкодухість, що захочеш бачити мене. Аж тут отримую від тебе звістку! Я мало не збожеваліла від щастя. Не могла чекати ні секунди й відразу поїхала до тебе.

— Так, — кивнула Сандра. — Мені казали, що ти залишила палац посеред ночі.

Кристина зітхнула.

— Але це не допомогло мені приїхати до тебе раніше. Хто б міг подумати, що на поїздку з Вічного Міста до Основи доведеться згаяти понад три місяці! Добру чверть довжини Маґістралі нам довелося їхати по дикій Рівнині… А все через ці дурні перевірки!

— Ти знаєш, чим вони були викликані?

Дерева перед ними зненацька розступилися, і дівчата вийшли на галявину перед озером, у яке з невисокої скелі падали потоки води.

— Так, уже знаю. Отець Едвін розповів.

— Отже, я виграла! Ельвіра наполягала, що він нічого тобі не скаже, а я заперечувала, що не можна провести з людиною так багато часу і жодним словом ні про що не обмовитися.

Кристина знизала плечима.

— Ну, не знаю. Схоже, що ти все-таки програла. Отець Едвін згадав про батьківщину Владислава лише за хвилину до того, як ми під’їхали до твого будиночка. Це не можна назвати „обмовився“ — просто він вирішив, що наша подорож завершилася. А до того навіть не називав твого імені.

Сандра зупинилася неподалік берега і поставила на землю сумку.

— Тоді я програла. Отець Едвін дивна людина. — Вона видобула із сумки ковдру, розстелила її на траві й кинула поверх неї два великі рушники. — То ти зовсім не в курсі останніх подій?

— Яких?

— Два місяці тому Інґа кинула Владислава і втекла світ поза очі. Її досі не знайшли.

Кристина приголомшено втупилася в неї.

— Та що ти кажеш?!

— А от уяви собі! Відтоді всі Інквізиція стоїть на рогах, землю риє в пошуках Інґи — та все безрезультатно. До речі, саме тому на останньому відрізку Маґістралі вам довелося знову повернутися на Рівнину. Наші люди вчасно пепередили отця Едвіна, що от-от відновляться перевірки.

Кристина розгублено труснула головою.

— Ні, це неймовірно! Інґа з Владиславом були такою чудовою парою. Вона, звичайно, стерво — але ж не до такої міри!

Сандра сумно всміхнулася:

— Інґа кинула Владислава не тому, що знайшла іншого. Я підозрюю, що вона втекла від нього з тієї ж причини, що і я.

— Як це? Вона що — теж чекає дитину?

— Ні-ні, тут зовсім інше. Тоді я не сказала тобі всієї правди, не могла сказати. Певна річ, я втекла передовсім для того, щоб сховати дитину від Веліала, але це була не єдина причина моєї втечі. Якби найсвятіший Іларій просто пообіцяв мені захист своєї церкви, я б не погодилася з його планами і залишилася під крильцем Інквізиції. Але він дещо розповів мені про Владислава, і я… Гаразд, Кристі, спершу давай скупаємося, а вже потім продовжимо нашу розмову.

Кристина згідно кивнула і почала роздягатися. А Сандра швидко скинула сукню та білизну і з трохи жалісливою усмішкою подивилася на подругу.

— Ой, дорогенька, ти зовсім як тростинка! Довга мандрівка тебе геть виснажила. Та це нічого, в нас відгодуєшся.

— А от ти маєш чудовий вигляд, — скзала Кристина без тіні заздрощів. — Можна подумати, ніколи не народжувала… До речі, як твій син?

Сандрине обличчя просяяло.

— Чудово! Він такий дивовижний. Завтра з ним познайомишся.

— А чому завтра?

— Бо там, де ми мешкаємо, зараз пізній вечір, і Маріо вже спить.

— Ти назвала його Маріо?

— Так, Маріо Феліче. Сподіваюсь, друге ім’я принесе йому щастя [5] Італіською Феліче (Felice) — «щасливий». … Ну все, Кристі, ходімо купатися. Не бійся за свої ноги — дно біля берега піщане.

Сандра взяла із сумки шматок мила і з веселим вищанням забігла в озеро. Кристина квапливо закінчила роздягатись і подалася слідом за нею. Свіжа, прохолодна вода приємно обпалила їй шкіру.

— Попливли до водоспаду, — гукнула їй Сандра. — Там дуже здорово.