Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

— Ну от бачиш! Виходить, він був поза підозрами… та що там — ні в кого не викликав ні найменших сумнівів, і якби я залишилась у палаці, йому б не склало труднощів убити мого сина.

Кристина розгублено похитала головою:

— Я просто не можу повірити! Ларсон здавався таким надійний, таким правильним… А він точно зрадник?

— Наскільки мені відомо, так. Коли на Істрі виявили мої сліди, Ларсон, мабуть, надто поквапився доповісти про знахідку своєму господареві і на цьому спалився.

— Його вже стратили?

— За моєю інформацією, йому вдалося втекти. Хоч, може, його і вбили, але приховали це. Керівництво ордену намагається зам’яти цю історію, тож чимало в ній залишилося нез’ясованим. Скажімо, мені хотілося б знати, як вони виявили мої сліди на Істрі. Ми ж провели там лише кілька днів і були вкрай обережні. Щоправда, я утнула одну дурницю — викинула в озеро перстень Бодуена. Проте мені важко повірити, що його могли там знайти, такі амулети не дають ніякого характерного випромінення.

— А що ти робила на Істрі?

— Народжувала. Це була патріархова ідея: він вважав, що мій син конче має з’явитися на світ на рідній землі свого батька. Його арґументи не здались мені переконливими, проте я не стала заперечувати.

— І там, на Істрі, над тобою провели екзорцизм?

— Збирались, але не встигли. Його провів сам Маріо.

— Як це?

Сандра знизала плечима.

— Це сталося під час пологів, а як саме і в який точно момент — невідомо. Коли я народжувала, ніхто з присутніх не звертав уваги на мою маґічну ауру, їм було не до того. А потім з’ясувалося, що ніякої потреби в екзорцизмі немає. Для підстраховки несторіанці піддали мене різноманітним тестам, а коли переконалися, що при пологах я позбулась одержимості… — Вона на секунду замовкла. — Краще не згадувати, що було потім. Тоді вони остаточно повірили, що їхній патріарх не помилився в тлумаченні пророцтва, і почали ставитися до мене, як… як до Діви Марії. — Сандра поглянула на свій наручний годинник і звелася на ноги. — Гаразд, Кристі, нам час повертатися. Зараз повечеряємо, потім заберемося в ліжко і будемо базікати, аж поки заснемо.

Зібравши речі, вони рушили назад до будинку.

— Ти не шкодуєш про втрату своєї сили? — запитала Кристина.

— Звісно, шкодую, ще й як. До останньої миті я в глибині душі сподівалася, що вже владнається і я збережу свій чаклунський хист… Та що вже про це говорити! Мені й так пощастило, що я уникла долі інших одержими, урятувалася сама і врятувала мого малюка. Зараз я вільна людина, живу й насолоджуюся життям, маю сина, задля якого хочу жити. А моя сила… Так, я звикла до неї змалечку і тепер почуваюся такою вразливою, такою безпорадною. Та, зрештою, живе ж більшість людей без неї. А тут, на Основі, взагалі не знають про маґію. І нічого — якось обходяться без неї.

— До речі, це ти обрала Основу чи несторіанці?

— Запропонував патріарх, а я погодилася. Його міркування очевидні — він хоче, щоб майбутній месія зростав і виховувався на найголовнішій Грані світу. А для мене найголовніше безпека сина.

— По-твоєму, тут безпечно?

— Певна річ. Тут безпечніше, ніж на будь-якій іншій населеній Грані. Це єдине місце, де інквізитори не діють відкрито, а доступ для нечисті вкрай ускладнено. До того ж, ніде більше немає такої високої щільності населення, як на Землі. Тут можна загубитися в будь-якому великому місті, і навіть твої сусіди не стануть допитуватися, хто ти і звідки. І вже тим більше не напишуть донос до найближчого посту Інквізиції: мовляв, так і так, дорогі захисники, тут у нас оселилися підозрілі чужинці, тож прийдіть і розберіться, чи не служать вони дияволу. Звичайно, найбезпечнішим місцем була б ненаселена Грань, на зразок цієї; проте Маріо, як і кожна нормальна дитина, має зростати в оточенні багатьох людей, а не в маленькому товаристві відлюдників.

— А як щодо тебе? Судячи з твоїх слів, ти живеш справжньою відлюдницею. Якщо не виходиш за межі своєї садиби, то можна вважати, що вона розташована тут — на цій дикій Грані. Зі скількома людьми ти спілкуєшся?

— Мене та Маріо охороняють п’ятеро — от із ними я й спілкуюся. Але, по-перше, я вже доросла, тож мені не загрожує перетоворитися на дикунку. По-друге, це тимчасово. За рік-півтора, коли пристрасті довкола мого зникнення вщухнуть, ми переселимося в інше місце, і там я зможу з’являтися на людях. У принципі, я й зараз можу це робити — адже Основа велика, а інквізиторів та чорних чаклунів на ній мало. Проте я волію не ризикувати.