Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

— Ви що, не вб’єте мене? — приголомшено запитав Ларсон.

— Мабуть, варто було б… але рука не піднімається. Ще місяць тому я вважала вас одним з найчесніших і найвідданіших людей в Інквізиції, та й зараз не можу цілком позбутися свого початкового і, як виявилося, хибного враження. Власне, тому я й не стала питати про ваші злочини — нехай з ними розбирається ваша совість, якщо вона ще збереглася, а я не хочу про них знати. Ідіть собі з миром і спробуйте розпочати нове життя на Основі. Попереду маєте вдосталь часу для каяття та спокутання гріхів. Прощавайте, пане Ларсоне.

Із цими словами принцеса відвернулася від нього й підійшла до своїх супутників.

— Корсика великий острів, — сказала вона. — Обійти його вздовж та поперек у пошуках слідів відбере забагато часу. Я вже не кажу про те, що там, мабуть, аж кишить Веліаловими слугами. Тому нам доведеться брати слід тут.

— Але без шкури я не можу, — жалібно озвалася дівчинка. — Я не бачу, куди він веде.

— А ми спробуємо подивитися разом. Ти бачиш слід, а я маю сильну маґію. У нас має вийти.

Принцеса обняла дівчинку за плечі, вони вдвох пройшли в куток кімнати і там завмерли, схиливши одна до одної голови. Ларсон спантеличено дивився на них, не розуміючи, про який слід вони говорять. Правда, йому здалося досить підозрілим, що вони зупинилися точнісінько в тому самому місці, де дванадцять днів тому він востаннє бачив Міранду, коли вона разом з Чойбалсаном перейшла з Основи на Грані.

За хвилю принцеса Інґа відсунулася від дівчинки.

— Все гаразд, Беатрисо, я бачу, куди йти. Ґуннаре, Марку, ходіть до нас… А втім, ні, кузене, спершу збігай на кухню і прихопи там що-небудь із харчів. А ти, Леопольде, клич своїх подруг, ми йдемо.

Кіт замуркотів, і тут-таки із сусідньої кімнати прибігли три кішки, в одній з яких Ларсон з подивом упізнав свою Фриду. Руда кішечка нерішуче зупинилася, поглянула на колишнього господаря своїми великими очима, а потім, ніби прийнявши рішення, стрибнула до Марка на руки. Хлопець виклично подивився на Ларсона.

— Ви її кинули, а ми знайшли. Тепер вона наша, і звати її Карина.

Ларсон сумно зітхнув.

— Сподіваюсь, ви будете їй кращими господарями, ніж я.

Тим часом король Ґуннар збігав на кухню, а за хвилю повернувся з невеликою сумкою, наповненою харчами з холодильника. На той момент принцеса провела всі потрібні маніпуляції, і простір у кутку кімнати заіскрився, ніби хтось підкинув у повітря цілу жменю різнобарвних жарин.

— Яка краса! — мовила вона мало не з дитячим захватом. — Ви не повірите, але я зробила це вперше. Раніше я знала, як відкривати Завісу Землі, лише в теорії… Ну все, годі балачок. Перша піду я й перевірю, чи нема там небезпеки. За мною піде Беатриса, потім Ґуннар. А ти, Марку, як другий за силою чаклун у нашому загоні, прикриватимеш нас. Ясно?

Усі троє ствердно кивнули. Принцеса Інґа вже збиралася ввійти в іскристий простір, але тут Ларсон нерішуче сказав:

— Пані…

Вона повернула до нього голову.

— Так?

— Ви — янгол.

Принцеса силувано всміхнулася.

— Ви перебільшуєте, — і щезла за осяйною Завісою.

Слідом за нею подались і всі інші, потім жарини згасли, і Ларсон залишився сам-один.

Як і обіцяла принцеса, хвилин за десять невидимі пута зникли. Ларсон обережно підвівся з дивана. Голова йому паморочилася, ноги підкошувались, у всьому тілі відчувалася неймовірна слабкість.

Світ довкола нього різко й незворотно змінився, немов поблякнув і потьмянів — адже тепер Ларсон сприймав його лише тими органами чуттів, що були властиві звичайній людині. Він більше не бачив аури, що оточувала кожну річ, не міг відчути присутність людини або тварини, крізь нього не струменіли, як раніш, потоки маґічних сил, а в голові не награвала така незвична, хай і цілком беззвучна, музика сфер… Віднині й до самої смерті (яка, можливо, настане незабаром) він буде позбавлений усього того, до чого звик змалечку і без чого не уявляв свого життя.

Ларсон поплентався на кухню, видобув із холодильника ґрафин з горілкою, налив повну склянку й одним духом випив.

Крижана рідина обпалила йому гортань та горло. Він закашлявся, присів на табуретку і квапливо запхав до рота першу-ліпшу закуску — такою виявився шмат копченого м’яса.

Невдовзі по всьому його тілу розлилося приємне тепло, а в голові трохи прояснилося. Бажаючи продовження терапії, Ларсон налив собі ще горілки, але останньої миті передумав і поставив повну склянку на стіл. З його чутливістю до алкоголю й першої порції вистачить, щоб добренько сп’яніти, а від другої його так розвезе, що він не зможе триматися на ногах. У теперішньому ж його становищі це буде рівнозначно смерті.