Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

Коли слід учетверте покинув Рівнину і Беатриса, дослідивши увесь периметр латки, не знайшла, де б він повертався назад, стало зрозуміло, що їхня подорож добігає кінця. Принцеса Інґа зауважила:

— Звісно, не можна виключати, що викрадачка просто влаштувала тут короткий перепочинок, а потім продовжила шлях, скориставшись якоюсь іншою Вуаллю, але я в цьому сумніваюсь. Думаю, ми вже близько.

Вона створила райдужну арку, проїхала під нею й уважно роздивилася довкола.

— Все гаразд, друзі, шлях чистий.

Марк, Беатриса та Ґуннар без зволікання приєдналися до неї й опинились посеред неозорого степу, суціль порослого високою травою. Цей густий трав’яний килим брався хвилями під сильними поривами вітру, ніби море в неспокійну погоду. У глибокому вечірньому небі з пронизливими криками кружляли птахи.

— Викрадачка пішла туди, — Беатриса вказала напрямок, трохи правіше від завислого над обрієм сонця.

Вони рушили далі по сліду, і лише милі через три принцеса, пильно вдивившись удалечінь, промовила:

— Схоже, попереду Завіса. Хоча напевне стверджувати не наважусь. Може, це просто Вуаль. До неї досить далеко, а я ще кепсько знаюся на таких тонкощах, як різниця між Завісою та Вуаллю.

За кілька хвилин Марк роздивився на обрії дві темні цятки. Він загострив свій чаклунський зір і невпевнено сказав:

— Здається, це коні.

— Так, — підтвердив Леопольд. — Але звичайні коні, не коти.

— І пасуться зовсім поруч із Завісою, — додала принцеса. — Тепер я певна, що це Завіса. Вона надто мала для Вуалі.

— Цих коней, — припустила Беатриса, — залишила викрадачка та її супутник, Чойбалсан.

— Атож. На Основі коні вже давно не використовуються, як особистий транспорт, і будь-який вершник там приверне до себе пильну увагу.

— От тільки цікаво, де вони взяли коней, — задумливо мовив Ґуннар. — Бо ж крізь Завісу вони пройшли в будинку. Невже затягували її до тієї маленької вітальні?

Принцеса з усмішкою озирнулася на нього.

— Боюся, кузене, тобі час завести окуляри. І слуховий апарат також. Ти що, не помітив сараю неподалік від Завіси, коли ми лише перейшли з Основи? А я ще сказала, що тут, вочевидь, тримали коней для поїздок по Гранях.

Ґуннар зніяковів.

— А… так, згадав. Сарай справді бачив, а от на твої слова геть не звернув уваги. Тоді мої думки цілком займала Сандра… Знаєш, якось я зустрічався з нею.

— Правда? І де?

— У Шато-Бокері, десь чотири роки тому, коли вона приїздила із своїм батьком, а я саме там гостював. Їй минало п’ятнадцятий, вона була дуже милою дівчинкою. Мабуть, відтоді ще погарнішала.

Принцеса підібгала губи.

— У цьому можеш не сумніватися, — сухо сказала вона. — Погарнішала.

При наближенні загону коні, що паслися біля Завіси, занепокоїлись і стали носитися туди-сюди, сповнюючи околиці гучним, наляканим іржанням. Першої миті Марк здивувався, чому вони не втікають, але потім, придивившись, збагнув, у чому річ. А принцеса Інґа скрушно зітхнула:

— Бідолахи! Господарі залишили їх під силовим куполом, а самі зникли. Мабуть, останнім часом тут часто йшли дощі, бо інакше нещасні тварини поздихали б від спраги.

Одним потужним ударом вона зруйнувала купол, і здичавілі коні негайно дременули геть від людей.

— Покликати їх? — запитав Леопольд. — Мене вони послухаються.

Принцеса заперечно похитала головою:

— Не треба, котику. Нехай доживають свій вік тут. Однаково ми їм нічим не допоможемо.

— А Вулкан залишився біля відьминої хатини, — запізніло схаменулася Беатриса. — Ми навіть не відв’язали його.

— Захоче пити, сам відв’яжеться, — заспокоїв її Марк. — Я прив’язав його не дуже міцно. Не переживай за Вулкана, він не дасть себе скривдити.

— Певна річ, — підтвердила принцесса. — До того ж на днях туди приїдуть інквізитори і неодмінно подбають про вашого коня.

— Інквізитори? — запитала Беатриса. — А чому вони приїдуть.

— По тебе… тобто, по Цвітанку. Це лише мій здогад, але я певна, що він правильний. Ларсон розповів, що через два дні відьма в тілі Цвітанка мала повернутися по тунелю на Контр-Аґріс, а отже… — Вона замовкла, бо вони вже під’їхали до краю Завіси. — Гараз, поговоримо про це згодом. А зараз подивимося, що робила далі викрадачка.

Спішившись і уважно оглянувши околиці, Беатриса оголосила, що слідів тут натоптано багато, але всі вони залишаються в межах Завіси і прилеглої до неї невеличкої ділянки, де стояв захисний купол. Вочевидь, викрадачка та її супутник зробили тут привал, попоїли й вирушили на Основу.