Террі Гудкайнд - Перше Правило Чарівника

Річард простягнув Келен руку, щоб допомогти їй встати. Вона з подивом втупилася на нього. Юнак мовчки чекав. Келен подивилася йому в очі і несміливо простягнула руку.

Річард посміхнувся.

— Невже тобі ніколи не подавали руки?

— Ніколи. — Вона уникала його погляду.

Щоб зам'яти незручність, Річард поспішно заговорив про інше.

— Коли ти в останній раз їла?

— Два дні тому, — відповіла вона безбарвним, позбавленим інтонацій голосом.

Його брови здивовано зметнулися вгору.

— Виходить, ти ще голодніша, ніж я! Ходімо зі мною до мого брата, там нас нагодують. — Він глянув вниз, на розпростерті тіла бандитів. — Доведеться розповісти йому про напад. Він вирішить, що робити. — Річард повернувся до дівчини. — Келен, а хто були ці люди?

Її погляд став жорстким і суворим.

— Таку четвірку називають Квод. Щось на зразок загону найманих вбивць. Їх посилають… — Вона осіклася. — Загалом вбивати людей. — Лице Келен знову стало суворо-спокійне, такий вираз Річард бачив біля розвилки. — Я думаю, чим менше людей про мене знатиме, тим у більшій я буду безпеці.

Річард злякався. Він в житті не чув нічого подібного. Скуйовдивши волосся, юнак спробував зібратися з думками. В голові замигтіли невиразні, уривчасті спогади. Річард зрозумів, що повинен задати одне питання, і водночас боявся відповіді.

Він твердо подивився дівчині в очі і, сподіваючись на сей раз почути правду, запитав:

— Келен, звідки прийшов цей Квод?

Вона витримала його погляд.

— Напевно, вони вистежили мене ще в Серединних Землях і йшли по п'ятах через кордон.

Річард покрився холодним потом, мороз пробіг по шкірі, волосся встали дибки. Потім у ньому почав повільно наростати гнів, заворушився підозри.

Вона бреше. Ніхто не в змозі перейти кордон.

Ніхто.

Ніхто не може ні пройти в Серединні Землі, ні повернутися звідти. Давно, коли Річарда ще й на світі не було, кордон міцно запечатали.

Серединні Землі — країна чаклунства.

Майкл жив в солідному білокам'яному особняку, що ховався в глибині парку, віддалік від дороги. При першому погляді на цю добротну масивну споруду вражав уяву дах. Його схили під найнеймовірнішими кутами складалися в вигадливі геометричні конструкції, увінчані скляним куполом. До особняка вела тіниста дубова алея. Вона перетинала широкий газон і заглиблювалася в парк, розбитий в строгому класичному стилі. У всьому панувала симетрія. Пишні клумби рясніли не по сезону яскравими квітами. Восени такі квіти можна виростити лише в оранжереях. Річард вирішив, що садівники висадили їх на клумби спеціально на честь урочистої події.

По парку неспішно походжали елегантно одягнені гості. Річард гостро відчув власну недоречність. Він з'явився на свято прямо з лісу, в похідної одязі, весь обдертий і забруднений. Але часу зайти додому і привести себе в порядок вже не залишалося. Втім, Річарда мало турбувала думка оточуючих. Занадто важко було в нього на душі, щоб дбати про світські умовності. Дурниці це. Є проблеми важливіші.

Келен, одягнена в вишукане біле плаття, анітрохи не виділялася на тлі гостей. Нікому навіть у голову прийти не могло, що ця елегантна дама щойно пройшла довгий шлях і пережила чимало небезпек. Річарду згадалася смертельна сутичка на Тупій горі. Він здивувався: стільки крові пролилося, а на білосніжному вбранні його супутниці не залишилося ні єдиної плямочки.

Келен звернула увагу, наскільки стурбували Річарда її слова про кордон, і вона тактовно уникала розмов на цю тему: Річарду потрібен час, щоб усвідомити і обдумати почуте. А поки дівчина з живим інтересом розпитувала нового друга про Вестланд, про тутешні звичаї, про людей і, звичайно, про нього самого. Річард розповів, що живе один, в маленькому будиночку, далеко від міста. Що йому частенько доводиться супроводжувати подорожніх через Оленячий ліс.

— У тебе вдома є вогнище? — Поцікавилася вона.

— Так.

— А ти розводиш вогонь?

— Звичайно. Всякий раз, коли готую їжу. А що? — Здивувався Річард.

Вона знизала плечима і відвела очі.

— Так, нічого. Просто мені давно не доводилося сидіти біля вогню. От і все.

Після сьогоднішніх пригод Річард відчував себе виснаженим. Ось вже кілька тижнів його не відпускав біль втрати, але знайомство з Келен принесло радість. Не біда, якщо вона часом напускає на себе таємничість. Це неважливо.

— Ваше запрошення? — Гукнув його хтось ззаду хрипким басом.

Запрошення? Річард обернувся, бажаючи побачити того, хто задає йому подібні питання, і наткнувся на пустотливий погляд Чейза. Річард радісно посміхнувся. Він міцно потиснув старому приятелеві руку.