Террі Гудкайнд - Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Він і сам був напівмертвий від утоми. Майже всю дорогу він нічого не їв і не спав. Часом він йшов пішки, даючи скакунам перепочинок. А коли було потрібно знайти нового коня, біг пішки.

Річард звалив мішок на плечі й побіг по дорозі. Він виїхав з Д'хари два тижні тому і знав, що Ейдіндріл вже недалеко.

Той факт, що з зимового сонцестояння минуло вже два тижні, здавався йому не таким уже й важливим в порівнянні з прагненням добратися до Келен. Він просто не міг змиритися з тим, що вже пізно.

Захекавшись, він зупинився на вершині пагорба. Попереду, виблискуючи на сонці, простягався Ейдіндріл. На схилі гори в дальньому кінці міста виднілися сірі стіни замку Чарівника. Річард знову побіг, потопаючи в снігу.

На вулицях було повно народу. Люди кудись поспішали, поспішаючи швидше добратися до місця по морозцеві. Продавці стояли, переступаючи з ноги на ногу, щоб не замерзнути. Річард мчав по вулицях Зміркувавши, що всі витріщаються на його Меч Істини, він накрив клинок плащем мрісвіза.

На розі, встромивши в землю короткий шест з поперечиною, стояв торговець. З поперечини звисали якісь довгі нитки. Коли до Річарда дійшло, що саме вигукує торговець, він миттєво вийшов З задумі.

— Волосся сповідниці! — Надривався продавець. — Купіть пасмо волосся Матері-сповідниці! Прямо з її поганої голови! Поспішайте! Залишилося зовсім небагато!

Покажіть вашим дітям волосся останньої сповідниці!

Річард глянув на довгі пасма. Волосся Келен, поза всяким сумнівом. Він зірвав їх з перекладини і сунув за пазуху. Торговець спробував чинити опір, але Річард з розмаху впечатав його в стіну. Схопивши хлопця за комір, він рвонув його, піднявши над землею.

— Де ти їх взяв?

— У З… Раді. Купив на продаж. Я чесно придбав їх після того, як їх відрізали. Вони мої. — Торговець почав кликати на допомогу:

— Караул! Грабують!

Розлючений натовп спробував встати на захист скривдженого. Річард дістав меч. Народ миттєво розсмоктався, а торговець кинувся геть, тікаючи що було духу.

Хоч Річард і прибрав меч у піхви, при вигляді палацу сповідниць гнів з новою силою охопив його. Дивлячись на величезний будинок, Річард згадав, як Келен розповідала йому про пишність палацу. З її слів він знав все так, ніби вже бував тут раніше.

Згадав він і про жінку, яку згадувала Келен. Кухарка. Ні, шефповар. Як же її звали? Санд — що-то-там… А, Сандерхолт!.. Пані Сандерхолт.

Кухню він знайшов по запаху. Побачивши розлюченого Шукача, кухонна челядь поспішила сховатися, явно не бажаючи мати з ним справу.

— Сандерхолт! — Покликав він. — Пані Сандерхолт! Де вона?

Служки злякано вказали на коридор. Не встиг Річард пройти і кілька кроків, як назустріч йому вискочила мініатюрна жінка.

— Що за шум? Хто мене кличе?

— Я, — відповів Річард.

Обличчя її з похмурого стало стурбованим.

— Чим можу служити, молодий чоловіче? — Невпевнено запитала вона.

Річард намагався зберегти грізні інтонації, але, схоже, йому це погано вдавалося.

— Келен. Де я можу знайти її? Обличчя жінки стало білим, як надітий на ній фартух.

— Мабуть, ти Річард. Вона говорила мені про тебе. Ти виглядаєш точно так, як вона розповідала.

— Так. Де вона?

Пані Сандерхолт нервово проковтнув.

— Мені дуже шкода, Річард, — прошепотіла вона. — Рада засудила її до смерті. Вирок був приведений у виконання в день зимового сонцестояння.

Річард мовчки дивився на крихітну жінку. Він ніяк не міг вирішити, чи говорять вони з нею про одну й ту ж людину.

— Боюся, ви мене не зрозуміли, — зумів нарешті вимовити він. — Я маю на увазі Матір-сповідницю. Матір-сповідницю Келен Амнелл. Ви, мабуть, говорите про когось іншого. Моя Келен не могла померти, Я примчав так швидко, як тільки міг. Клянусь вам.

Очі жінки наповнилися сльозами. Намагаючись зморгнути їх, вона подивилася на Річарда і повільно похитала головою.

Торкнувшись його забинтованою рукою, вона промовила:

— Ходімо, Річард. Схоже, тобі необхідно поїсти. Дозволь пригостити тебе мискою супу.

Річард упустив на підлогу мішок, лук і сагайдак.

— Вища Рада засудила її до смерті? Пані Сандерхолт кивнула:

— Вона втекла, але її спіймали. Вища Рада підтвердила вирок перед усім народом, перш ніж її обезгол… стратили. І всі члени Ради стояли і посміхалися, слухаючи радісні крики натовпу.

— Може, вона знову втекла? Вона володіла величезною могутністю…

— Я сама була там. — Голос жінки зірвався, по обличчю потекли сльози. Будь ласка, не змушуй мене розповідати про те, що я бачила. Я знала Келен з її народження. І дуже любила її.