Террі Гудкайнд - Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих

Кара височіла над Томмі, як суворий кат. Невдалий вбивця молив про милосердя, але Кара притиснула ейдж до його горла. Томмі звалився на землю, очі його вилізли з орбіт, він став задихатися.

Почалася довга і болісна мандрівка до смерті. Томмі Ланкастер бився в судомах і буквально тонув у власній крові. Кара могла б убити його швидко і безболісно, але це явно не входило в її плани. Ця людина хотіла позбавити життя Келен, і Кара мала намір змусити його дорого за це заплатити.

— Кара! — Келен сама здивувалася, що змогла закричати. Морд-Сіт озирнулася. Томмі Ланкастер судорожно рвав пальцями горло, ловлячи повітря ротом. — Кара, припини! Де Річард? Можливо, йому потрібна твоя допомога!

Кара притиснула до грудей Томмі Ланкастера ейдж і повернула. Ліва нога Томмі сіпнулася, руки безвільно опали, і він завмер.

Не встигли Келен з Карою перемовитися словом, як біля карети з'явився Річард. Обличчя його перетворилося на маску холодної люті. У руці він тримав меч. Клинок був темним і вологим.

Ледь побачивши меч, Келен зрозуміла, що саме розбудило її. Звук, яким Меч Істини сповістив про свою появу. Уві сні вона дізналася ні на що не схожий дзвін Меча Істини, що витягується з піхов, і інстинктивно відчула загрозу.

Навіть не глянувши на мляве тіло біля ніг Кари, Річард швидко підійшов до Келен.

— Ти в порядку? — Келен кивнула:

— Цілком.

Трохи запізно, але від цього не менш задоволена, вона вивільнила нарешті руку з-під покривала.

— Ще хтось на дорогу вибрався? — Запитав Річард, повертаючись до Каре.

— Ні. Тільки цей. — Вона вказала ейджом на ніж, що валявся на землі. — Він хотів перерізати Матері-сповідниці горло.

Не будь Томмі Ланкастер вже небіжчиком, погляд Річарда напевно б його прикінчив.

— Сподіваюся, ти обійшлася з ним відповідно.

— Безумовно, лорд Рал. Він міцно пошкодував про свій мерзенний намір. Я подбала.

— Стій тут, — Річард обвів мечем околиці, — і тримайся насторожі. Упевнений, що ми прикінчили всіх, але все ж піду упевнитися, що ніхто не заховався і не спробує напасти з іншого боку.

— Ніхто не підійде до Матері-сповідниці, лорд Рал. Річард поплескав коня в упряжці.

— Я скоро повернуся. Треба забиратися звідси. Місячного світла нам цілком вистачить. На кілька годин — по крайній мірі. Я знаю одне безпечне містечко годинах в чотирьох звідси. Там ми будемо далеко від усього цього неподобства. Відтягни тіло он туди, за кущі, — вказав він мечем, — і скинь в яр. Бажано, щоб їх не виявили, поки ми не заберемося подалі. Швидше за все тут їх тільки звірі і виявлять, але ризикувати я не хочу.

Кара схопила небіжчика за волосся.

— Із задоволенням.

Важив Томмі чимало, але Морд-Сіт відволокла його без особливих зусиль.

Річард безшумно розчинився в темряві. Кара, жбурнувши труп в яр, повернулася до карети.

— З тобою все гаразд? — Вона недбало стягнула рукавички.

Келен моргнула.

— Кара, він ледь не дістався до мене. — Відкинувши довгу косу за спину, Кара уважно оглянула околиці.

— Нічого подібного. Я весь час стояла у нього за спиною. Мало не в потилицю йому дихала. І очей не спускала з його ножа. У нього не було ні найменшого шансу до тебе доторкнутися. — Вона подивилася Келен в очі. — Та ти напевно мене весь час бачила.

— Ні, не бачила.

— Ой! Я думала, ти мене бачиш! — Кара винувато заштовхала рукавички за пояс. — Напевно, ти занадто низько лежала, тому й не бачила. А я всю увагу зосередила на ньому. Я зовсім не хотіла, щоб він тебе налякав.

— Якщо ти весь час була тут, то чому ледь не дозволила йому вбити мене?

— Нічого подібного! — Кара похмуро посміхнулася. — Просто я хотіла, щоб він так вважав. Якщо даєш їм можливість вважати, що вони перемогли, тим сильніше шок і більше жах. Коли ось так захоплюєш чоловіка зненацька, він миттєво ламається.

У Келен в думках панував повний хаос, і вона вирішила не продовжувати тему.

— Що сталося? Скільки я спала?

— Ми їхали два дні. Ти то засинала, то прокидалася, але перебувала в напівнепритомному стані, навіть коли не спала. Лорд Рал дуже турбувався, щоб тобі не було боляче під час руху, і переживав, що сказав тобі… Те, про що ти забула.

Келен зрозуміла, що має на увазі Кара: її втрачену дитину.

— А ці люди?

— Вони переслідували нас. Однак цього разу лорд Рал не став вступати з ними в розмови. — Схоже, цим фактом Морд-Сіт була особливо задоволена. — Він заздалегідь дізнався, що вони йдуть по сліду, їм не вдалося застати нас зненацька. Коли вони всі налетіли — з луками, мечами і сокирами, — він крикнув їм один раз, даючи можливість передумати.