Террі Гудкайнд - Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

— Поквапся, сестра Мердінта в нетерпінні, — вимовила вона.

Сестра хмуро дивилася на Дженнсен з-під своєї темної маски. Вона як і раніше стояла під поривами вітру і чекала подорожніх на вершині скелі. Дівчина бачила: стежка позаду сестри круто йде вниз, ховаючись серед тіней, прямо до Стовпів Творіння. Наблизившись, Дженнсен зрозуміла, що сестра Мердінта зовсім не хмуриться на неї, а дивиться кудись у далечінь, за їхні спини.

І тільки забравшись на скелю, де жаркий вітер грав статями чорного одягу, подорожні розібрали, куди Мердінта так пильно дивиться. Стоячи на скелі, ніби призначеній для спостереження за околицями, Дженнсен зазначила, що вони досягли вершини, що розділяє стежку на дві частини. Далі дорога йшла різко вниз, перевалюючись на іншу сторону хребта, і спускалася в долину. З цієї точки було видно весь пройдений шлях: широкі розпадини і скелясті гребені, і навіть невелика група приземкуватих будиночків торгової станції, які виглядали з такої відстані зовсім крихітними.

Вершник, на всьому скаку поганяючи коня, прямував тепер від станції прямо до слідів, ведучих в долину. Загін з тисячі воїнів розташувався вузькою лінією неподалік від початку стежки, чекаючи його. Кінь під вершником піднімав хмару пилу.

Змилена тварина бігла з усіх сил, але у неї явно був нерівний крок. Не встиг вершник порівнятися з загоном, як передня нога коня підвернулася, і бідну тварина стрімголов покотилося по кам'янистій землі, вже мертва від виснаження.

Вершник благополучно зіскочив з упалої тварини і, не гаючи часу, продовжив свій шлях пішки. Він був одягнений в темний одяг, проте його наряд відрізнявся від одягу торговців — з плечей спадав шитий золотом плащ. Та й зростом він був значно вищий.

Як тільки незнайомець попрямував до стежки, командир загону наказав йому зупинитися. Подорожній, здавалося, не вимовив жодного слова. Не звертаючи на солдатів ніякої уваги, він рішуче йшов вперед. Солдати разом видали пронизливий бойовий клич і поскакали на незнайомця.

Бідолаха був беззбройний і йшов у напрямку до них, нічим не загрожуючи. Коли кавалеристи Імперського Ордена кинулися до нього, він виставив вперед руку, ніби попереджаючи: зупиніться! Дженнсен чула наказ Себастяна, і по тому, як понісся на незнайомця загін, було очевидно, що солдат не зупинить ніщо, крім його відрубаної голови.

Дженнсен з жахом спостерігала, як людина, яку ось-ось вб'ють, зачаровано дивиться, як на нього скаче тисяча воїнів.

Раптово по долині рознісся громоподібний шум. Здивована Дженнсен, затамувавши подих, протерла очі: замість відрубаної голови вона побачила білий язик хиткого полум'я, до якого летіла потріскуюча чорна блискавка. Через мить язик і блискавка з'єдналися, і тут же послідував страшної сили вибух.

У Дженнсен скажено закалатало серце. Здавалося, весь сліпучий блиск випаленої пустелі, весь жорстокий жар Стовпів Творіння сконцентрувався в одній точці. І різко вивільнився. В одну мить у вогні вибуху розчинилися тіла тисячі воїнів. Коли погасло сліпуче світло і завмер громоподібний рев, все військо було зметене. На його місці залишилася лише яскрава червона хмара.

А самотня фігурка все так само рухалася у напрямку до стежці — серед димлячих решток людей і коней.

І швидше по рішучості дій, ніж за спустошення, яке здійснив незнайомець, Дженнсен зрозуміла справжню глибину його люті.

— О милостиві духи, — прошепотіла дівчина. — Що трапилося?

— Порятунок можливий тільки через самопожертву, — сказала сестра Мердінта. — Ці люди загинули, служачи Ордену і, отже, Творцеві. У цьому полягає найвищий поклик Творця. Не потрібно оплакувати їх — солдати отримали спасіння, виконуючи свої обов'язки.

Дженнсен лише мовчки подивилася на неї.

— Хто він? — Запитав Себастян, спостерігаючи, як самотня людина підходить до краю долини Стовпів Творіння і, не зупиняючись, починає спуск. — У тебе є ідеї на цей рахунок?

— Це неважливо. — Сестра Мердінта повернулася до стежки. — У нас є мета.

— Тоді краще поспішити, — зауважив Себастян, вдивляючись в далеку фігурку, яка розміреним кроком спускалася по стежці.

Дженнсен і Себастян поспішили за сестрою Мердінтою. Та зникла за гребенем гори. Підійшовши до краю, вони побачили, що сестра вже далеко внизу. Дівчина озирнулася в марній спробі побачити самотнього подорожнього. Їй впало в око, що над величезною випаленою пустелею несуться темні хмари.

— Швидше! — Крикнула сестра Мердінта.