Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Багато людей, в передмістях і на дорогах, що ведуть у місто, приїхали з сусідніх міст, і навіть з більш віддалених місць. Якщо раніше люди приїжджали сюди у відчайдушній спробі знайти роботу на будівництві імператорського палацу, тепер вони прибували в місто, повні оптимізму і надії знайти нове, вільне життя.

Кожен, залишаючи місто, разом з товарами для продажу, відвозив з собою звістку про глибокі зміни після повстання. Вони були армією добровільних гінців, що несла яскраве полум'я ідеї, яка сама по собі була зброєю. У Алтур-Ранзі ніхто не повинен був більше жити за загальними шаблонами під тоталітарною владою Ордену; тепер вони могли самостійно будувати своє життя, звіряючись зі своїми потребами і прагненнями. Це стало можливим тільки завдяки особистій свободі й власній ініціативі кожного. Вони більше не були зобов'язані своїм життям нікому. Мечі можуть допомогти становленню тиранії, але за єдиної умови — якщо вона попередньо нещадно розчавить цю ідею. Зрештою, тільки крайнім звірством можна задушити прагнення до свободи.

Саме тому Орден на завойованих землях намагається жорстоко придушити саму ідею свободи. Якщо вони не будуть робити цього, прагнення до свободи буде поширюватися, люди стануть замислюватися. Якщо це станеться, тоді свобода восторжествує.

Річард відмітив, що на місці старого виник новий ринок. Замість порізаних коліями стежок і провулків, тепер пролягли жваві дороги. Торгові ряди продавали всілякі товари, починаючи від різних овочів і зв'язок дров до магазинчиків з ювелірними прикрасами. Торговці на околицях міста охоче пропонували мандрівникам різні сорти сиру, ковбас та хліба. Ближче до міста люди кружляли між лавок, уважно роздивляючись сукні або перевіряючи якість шкіряного одягу.

Річард пам'ятав, як у перші дні їх з Ніккі життя в Алтур-Ранзі їм доводилося цілий день стояти в черзі за буханцем хліба, і часто магазин порожнів раніше, ніж їм вдавалося хоча б трохи просунутися. З тим щоб кожен міг дозволити собі купити хліб, за пекарями вівся строгий контроль, а ціни фіксувалися і затверджувалися цілим рядом комітетів, керівників організацій і безліччю законів. До уваги не бралася вартість інгредієнтів і праці, а тільки те, що, як вважалося, люди можуть дозволити собі витратити. Ціна на хліб була низькою, але ніколи не було достатньо ні самого хліба, ні інших продуктів харчування. Річард вважав перекрученням логіки називати щось дешевим але недоступним. Закони про те, що голодні будуть нагодовані, мали лише єдиний результат: широко поширений голод, що оселився на дорогах і в темних будинках міста. Справжньою ціною цих «альтруїстичних» ідей і породжених ними законів, були страждання і смерть. Ті ж, хто захищав піднесені поняття Ордена, були просто сліпі, не помічаючи нескінченних злиднів і, як наслідок, смертей.

Тепер лотки, що стоять майже на кожному розі, були переповнені хлібом, і голод перетворився всього лише в моторошний спогад. Було дивно бачити, що такий достаток принесла людям всього лише свобода. Було радісно бачити, що так багато людей в Алтур-Ранзі посміхаються.

Досить багато людей були налаштовані проти революції, вони підтримували Імперський Орден, який прагнув залишити все на своїх місцях. Було багато таких, хто вірив, що люди грішні і не заслуговують в своєму житті нічого, крім злиднів. Вони вірили, що щастя і достаток — гріх, що людина не може зробити своє життя кращим, не заподіюючи шкоди іншим. Такі люди зневажали саму ідею індивідуальної свободи.

Здебільшого ці люди зазнавали поразки, були вбиті в боротьбі або розігнані. Ті, хто билися і завоювали свободу, пристрасно цінували її. Річард сподівався, що вони будуть міцно триматися за те, що чого добилися.

У міру того як вони просувалися вглиб міста, він помічав, що багато брудних цегляних будов були відмиті і тепер виглядали як нові. Ставні, пофарбовані в яскраві кольори радували око навіть в густіючих вечірніх сутінках. Багато будівель, спалених під час повстання, були заново відбудовані. Річард вважав дивом, що після того як він бачив, як це місто жило раніше, Алтур-Ранг міг виглядати так весело. Він затремтів від хвилювання, побачивши місто таким жвавим.

Йому було знайоме це просте щире щастя людей, що переслідують свої власні інтереси і проживають своє власне життя тільки заради себе, що раніше викликало б лише ненависть і обурення послідовників Ордену. Ці фанатики вірили, що людство, по суті, є зло. Вони оголосили щастя єрессю і не зупинялися ні перед чим, щоб задушити іншу точку зору.