Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

— Раз вже ми збираємося боротися з цим, ми повинні дізнатися про все, що можливо, про цього звіра. І дізнатися раніше, ніж він нападе на нас. Після того, що трапилося з загоном, не думаю, що у нас в запасі багато часу.

Річард врахував і те, про що вона змовчала — вона хотіла, щоб він облишив безглузді мрії про Келен. Вона хотіла сконцентрувати всю його увагу на цьому небезпечному створінні Джегана.

— Я повинен знайти Келен, — сказав він тихо, але в його тоні відчувалася і його переконаність, і його рішучість.

— Мертвий ти нічого не зможеш зробити. — Сказала Ніккі.

Річард через голову зняв перев'язь і притулив поліровані піхви до скелі.

— Слухайте, ми навіть не впевнені, що, незалежно від того, що вбило наш загін, цей звір, про якого ти говорила, дійсно існує.

— Що ти хочеш сказати? — Запитала Ніккі.

— Якщо воно може знайти мене, коли я використовую свій дар, чому воно напало на загін? Звичайно, саме там я користувався своїми здібностями, але напад відбувся через три дні після цього. Якщо звір повинен був відчути мене після того, як я використовую свою силу дару, тоді чому він напав на наших людей?

— Можливо, він думав, що ви будете серед них, — припустила Кара.

Ніккі кивнула. — Можливо, Кара права.

— Можливо, — підтвердив Річард. — Але якщо воно відчуває мене після використання мого дару, і ти познайомила його зі смаком моєї крові, то воно повинно було знати, що мене немає серед тих чоловіків.

Ніккі знизала плечима.

— Я не знаю. Могло виявитися, що, використовуючи дар, ти вказав звірові лише район, де ти знаходишся, але коли ти перестав користуватися своїми здібностями, він, так би мовити, осліп. Можливо, звір настільки розізлився, коли не виявив тебе, що взявся вбивати всіх, хто траплявся йому на шляху. Якщо це правда, то звір десь близько, і, підозрюю, чекає, коли ти використаєш свій дар, щоб, нарешті добити тебе.

— Але сестра сказала, що як тільки я скористаюся даром, воно мене відчує. Але це означає, що я тепер не можу використовувати дар, інакше воно знайде мене і знищить.

— Можливо, воно дійсно тепер тебе не відчуває. І можливо воно все ще шукає тебе в тому районі. Так як звір повинен тебе відчути, йому треба, щоб ти використав дар, щоб він міг атакувати. — Це була страшна логіка.

— Гадаю, це добре, що я не залежу від мого дару.

— Ви повинні дозволити нам захищати вас, — сказала Кара. — Я думаю, вам не можна робити нічого, що могло б з необережності змусити вас використовувати свій дар.

— Мушу погодитися з Карою. — Підтвердила Ніккі. — Я не впевнена щодо твоєї крові, але одне ми знаємо напевно і що я знаю від Сестри — якщо ти використовуєш дар, воно відчуває тебе. Поки звір вистежує тебе, ми можемо дізнатися про нього більше і усунути загрозу. Ти не повинен ні за яких умов користуватися своїм даром.

Річард кивнув, поступаючись. Проте він не знав, чи було це можливо. Як він не вмів закликати свій дар, так він не знав, чи зможе він запобігти його появі. Дар прокидався разом з гнівом і відповідав на певну потребу. Не було певних умов, які викликали його дар; це просто відбувалося і все. Хоча їх теорія невикористання його дару мала сенс, він не був упевнений, що зможе на ділі управляти ним в достатній мірі, щоб запобігти його пробудженню, якщо того вимагатимуть обставини.

Ще одна думка лякала його. Можливо, звір знайшов його і точно знав, де він знаходиться, а його людей він убив просто з жадоби крові. До всього іншого, він припускав, що звір міг спостерігати за ними здалеку, користуючись тим, що шум від його кроків, поки він буде наближатися, прихований за шумом цикад.

У тьмяному світлі Ніккі спостерігала за ним. Поки він вдавався похмурим думкам, вона простягнула руку і знову перевірила його чоло.

— Ти повинен відпочити, — сказала вона, прибираючи руку. — Ти тремтиш від холоду. Боюся, що в твоєму стані ти можеш підхопити лихоманку. Лягай. Ми всі будемо зігрівати один одного. Але спочатку тобі потрібно обсушитись, або ти ніколи не зігрієшся.

Кара через Річарда перехилилася до Ніккі. — Як ти збираєшся висушити його без вогню?

Ніккі зробила владний жест рукою. — Відкиньтеся вниз, обидва.

Річард відкинувся назад; Кара теж нерішуче підкорилася. Ніккі нахилилася, тримаючи руку у них над головами. Річард відчував тепле поколювання магії, але без того неприємного відчуття, як в останній раз. Він бачив м'яке світло і над Карою. Йому спало на думку, що Ніккі настільки довіряє Карі, що використовує на ній свою магію, адже використання чарівництва над Морд-Сіт дає їм можливість захопити владу над тим, хто це робить, і дає можливість управляти обдарованою людиною. Ще більш чудовим Річард знайшов те, що Кара довіряє Ніккі достатньо, щоб дозволити використовувати магію на собі. Морд-Сіт взагалі не любили ніякої магії.