Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

— І заповнила всі його думки, — закінчила Енн.

Ніккі відповіла на її пильний погляд.

— Я теж так думаю.

— І що тепер? — Запитав Зедд.

Ніккі перевела погляд на важкі дубові балки стелі, підшукуючи слова.

— Я не можу сказати більше — я не експерт в таких речах, і не планувала присвятити своє життя цілительству. Я думала, що ви, троє, знаєте про такі захворювання трохи більше мене.

— Так, це факт, — сказала Енн, гримасою даючи зрозуміти, як вона рада чути, що Ніккі визнає це. — Ми змушені погодитися з твоєю оцінкою.

Ніккі з підозрою дивилася на трьох чарівників.

— І в чому, по-вашому, його проблема?

— Ну, — почав Зедд, — ми ще не готові виключити деякі причини…

— Ти думала щодо заклинання чарівності? — Запитала Енн, спрямувавши на Ніккі той погляд, яким вона мала звичай дивитися на новачків, і який примушував їх тремтіти і зізнаватися у всіх гріхах.

Ніккі давно не була новачком, таке залякування більше на неї вже не діяло. Після того, як вона лицем до лиця знаходилася поруч з Джеганем, який в сліпому нападі гніву бив її кулаком по обличчю, тримаючи іншою рукою за горло, ніякий погляд не міг би змусити Ніккі затремтіти. Не будь тема такою серйозною, вона б просто посміялася над спробами витягти з неї необережні слова за допомогою всього лише погляду.

— Мені це спадало на думку. — Відповіла вона, не бачачи сенсу заперечувати це. — Але я знищила стрілу за допомогою магії Збитку, щоб врятувати йому життя. Боюся, в той момент подібна думка мені в голову не прийшла. Я просто намагалася не дозволити йому померти. Можливо, я і повинна була подумати про зачаровані стріли, але я цього не зробила. Без стріли тепер немає ніякої можливості зрозуміти, було заклинання чи ні. Та й зробити без стріли нічого не можна.

Зедд потер чисто виголене підборіддя, відводячи погляд. — Це, звичайно, створює певні труднощі.

— Труднощі? — Запитала Ніккі. — Це заклинання не так просто скасувати, навіть якщо у вас є в руках об'єкт, що заразив жертву чарівністю. Без нього тільки чарівниця, що наклала закляття, може його зняти. Ви повинні мати павучиху, яка занесла інфекцію, якщо хочете вилікувати хворого.

І ще. Ви повинні точно знати, що це було заклинання чарівності. Але ж це могло бути щось ще. У будь-якому випадку, заклинання це чи маячня, щоб вилікувати наслідки, потрібно точно знати причину.

— Не обов'язково, — сказала Енн і знову втупилася на Ніккі. — У нашому випадку причина — всього лише невелика частина проблеми.

Брову Ніккі сіпнулася.

— Невелика частина? Про що ви?

— Якщо людина зламала руку, ви накладаєте на неї шину, а не витрачаєте час даремно, бігаючи навколо і задаючи питання, щоб точно дізнатися, коли і як він пошкодив руку. Ви повинні вжити заходів, щоб вилікувати хворобу. Розмовами цього зробити не можна.

— Ми вважаємо, що йому потрібна наша допомога, — продовжив Зедд примирливим тоном. — Всі ми знаємо, що його висловлювання просто неможливі. Коли він сказав, що віддав Шоті Меч Істини, я спершу подумав, що він просто зробив велику дурницю. Але потім я побачив, що його дії не були навмисними. Я вилаяв його, замість того, щоб побачити, як насправді йому погано. Я повинен був поводитися з ним з урахуванням його стану.

— Іноді достатньо легко зрозуміти, коли хтось веде себе незвично, в цьому випадку не потрібно додаткових доказів. Але поведінка Річарда вельми далеко від того, що можна назвати незвичайним. Ясно, що він марить; і всі ми чудово це розуміємо. — Він благально простягнув до неї руки. — Може, ти можеш сказати що-небудь в його захист, що змусить нас переглянути свої висновки?

Зедд виглядав зовсім нещасним. Було очевидно, як щиро він переживає за онука.

Ніккі опустила очі, не в силах бачити біль в його погляді.

— Жалкую, Зедд, але мені нічого сказати. На жаль, я не вважаю, що тіло, яке він викопав, є остаточним свідченням, інакше ми могли б все таки змусити його прийняти реальність. З іншого боку, я думаю, що тіло дійсно належить Матері-сповідниці Келен Амнелл, жінці, про яку він мріяв, любов до якої вигадав, поки страждав від болю після поранення.

— Можливо, він почув це ім'я, коли подорожував по Серединних землях, і воно запало в його пам'ять. Ймовірно, це була прекрасна мрія. Для того, хто ріс, бажаючи стати лісовим провідником, цілком природно мріяти, що одного разу він піде в далекі краї і одружиться на королеві. Але коли він був поранений, ця мрія цілком могла перетворитися на нав'язливу ідею.